Письмова робота, розцяцькована численними червоними знаками, зауваженнями, пересторогами, лякає учня, породжує в ньому почуття безвиході, розгубленості, низько вартості. А коли ще й до того вчитель демонструє таку роботу перед учнями — для вихованця втрачається перспектива руху вперед. Зрозуміло, що такий підхід до справи — це сумний відгомін авторитарної педагогіки, яка веде свій початок ще зі школи Російської імперії. Російський педагог СТ. Шацький у книзі "Годы исканий" змальовує сумну картину приниження особистості учня як наслідок поганої оцінки: "Перед математиком Штучкіним стоїть у жалюгідній позі Зімін Сергій. Він отримав одиницю.
• Михаиле Федоровичу, пробачте.
• Мені вам немає чого пробачати. Ви не знаєте нічого. Не можу ж я ставити вам п'ятірку. Тоді всі почнуть так відповідати.
• Михаиле Федоровичу, пробачте, я буду завжди вчити. Михаиле Федоровичу, мене дома вишмагають, вишмагають...
• Пробачте йому, — гуде стримано клас, — у нього матір зла...
• Зімін плаче, ловить руку Штучкіна, хоче поцілувати. Той відводить руку, а Зімін цілує рукав.
• Ідіть на місце, Зімін, мені байдуже, відшмагають вас чи ні. Ви ж знаєте, я повинен поставити одиницю.
Клас приголомшений. Дзвінок. Учитель виходить з класу. Зімін плаче, йде за ним, проводжає його до дверей учительської. Перерва закінчилась. Зімін сідає на сходах, які йдуть згори. Учителі спускаються вниз один за одним. Ніхто не помітив Зіміна і не сказав йому ні слова. І навіть кам'яний Штучкін обминув його, не зробивши зауваження".
У сучасній школі оцінка займає важливе місце в системі організації пізнавальної діяльності учнів. Виходячи з логіки навчального процесу, із сутності й особливостей психіки людини, оцінка виступає тим важелем, який так чи інакше впливає на діяльність особистості.
Там, де оцінка підміняє мету, вона стає своєрідним гальмом у діяльності особистості. Щодо учня, то він шукає будь-яких засобів (шпаргалки, списування готового матеріалу в товариша, підказування, підтасовування готової роботи товариша, видаючи її за свою та ін.), лише б отримати позитивну оцінку. У цій ситуації оцінка вкрай негативно впливає на формування моральних якостей особистості. Пройшовши таку "школу" облудності, цинізму, людина в дорослому житті будь-що домагається високої оцінки своєї неадекватної, нехлюйської діяльності. Тому в науковій літературі трапляються думки щодо доцільності оцінювання навчальної праці учнів певними балами. Очевидно, мав рацію Ш.О. Амонашвілі, коли писав, що оцінки тримають храм авторитарно-імперативної педагогіки і зневажають педагогіку співробітництва.
В історії шкільництва непоодинокими були спроби запроваджувати "навчання без оцінок". Так, учитель В. Селенкін у 1901 р. писав: "Мій нетривалий досвід привів мене до переконання, що існуюча система оцінок є зло. Вона зло навіть у тому випадку, якщо припустити, що оцінка завжди точно оцінює ступінь пізнання, і коли не мати на увазі тих явищ, коли отримання балів поєднано для учня з моральними стражданнями і з його грубим фізичним насиллям, якого він зазнає в сім'ї. Заважає вона і вчителеві, відбираючи в нього час, необхідний для налагодження більш тісних стосунків між учнем і вчителем, і примушує його віддавати свою увагу речам, які не мають ніякого зв'язку з його прямими завданнями"1.
На початку XX ст. в Радянській Росії (1918 р.) була прийнята постанова Наркомосвіти "Про відміну оцінок". У ній відзначалось, що застосування бальної системи для оцінки пізнань і поведінки учнів відміняється у всіх без винятку випадках шкільної практики; переведення з класу в клас і видача свідоцтв проводиться на основі успіхів учнів за відгуками педагогічної ради про виконання навчальної роботи. Проте в 1935 р. в радянській школі повернулися до п'ятиступеневого оцінювання успішності учнів.
Та все ж у другій половині XX ст. думки про навчання без оцінок продовжували виникати серед педагогічної громадськості. Мотивація була різною. Школа, бачите, має продовжувати щасливе дитинство настільки, наскільки це можливо. Врешті-решт усі навчаться читати й писати. З оцінками чи без них — одні це робитимуть краще, інші гірше. Оцінка знань у балах негативно впливає не лише на дітей, вона шкідлива й для вчителів. Часто класний журнал перетворюється для вчителя у зброю нападу (на учня) і оборони (від батьків, адміністрації).
Але як же без звичних оцінок? У багатьох зарубіжних країнах (Канаді, США та ін.) відмовилися від них. Російський журналіст, пропагандист передових педагогічних ідей на теренах колишнього Радянського Союзу С. Соловейчик так описує процес навчання в американській школі: "В Америці дітей не викликають до дошки. Вони з місця не відповідають уроків. Ніде, ніколи, по всій країні. В солідному дослідженні наведені всі можливі види роботи на уроці, але серед них навіть не згадується, що можна викликати учня до дошки і спитати при всіх вчорашній урок.
Американським педагогам це здається немислимим, незбагненним, неможливим:
"Це що ж, у вас учитель бере інтерв'ю в дитини? Перед усім класом?
• А що в цей час роблять інші?
• П'ятнадцять хвилин на опитування? Двадцять? Як же можна так витрачати час?
• Викликати до дошки? Що я — з глузду з'їхав? У мене в класі більше половини чорних дітей, і ось я викличу одного відповідати, а він не знає уроку... Над ним же сміятися будуть! І мене звинуватять у расизмі.
І, на кінець, зовсім уже несподіваний довід:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів“ на сторінці 8. Приємного читання.
