Приклад 2
Учителька української мови запропонувала учням 5-го класу написати дома невеличку замальовку, обравши одну із запропонованих тем ("Моя улюблена справа", "Наша родина", "Моя кішка", "Наш сад" та ін.), з метою оформити розгорнутий альбом і виставити його на класних батьківських зборах. Упродовж кількох днів діти працювали над завданням. У призначений час учні показували вчительці свої творіння. Ніна Сергіївна із задоволенням розглядала кожен твір своїх вихованців. Звернула увагу на роботу Галинки Д. Учениця мала слабкі інтелектуальні можливості, у письмових роботах допускала багато граматичних помилок, але виявляла наполегливість і старанність. Вона написала твір на тему: "Моя сестричка Оленка". Робота була написана на цупкому аркуші паперу (формат А4), доповнена маленьким фото сестрички, розмальована квіточками. У своїй роботі Галинка розповіла, як вона любить свою 5-річну сестричку, яка вона вродлива, як вона бавиться з нею разом з кішкою. У цій замальовці учениця допустила чимало граматичних помилок. Але зміст розповіді був наповнений почуттями, любов'ю до своєї родини. Ніна Сергіївна продемонструвала роботу перед усіма учнями і щиро похвалила Галинку за чудовий твір. Очі дівчинки світилися радістю. Після уроків учителька попросила Галинку залишитися в класі. Вона допомогла учениці виправити граматичні помилки. Через кілька днів відбулися батьківські збори, в ході яких презентувалися учнівські роботи. Серед них була й чудова замальовка Галинки. Усі батьки звернули на неї увагу. Повернувшись додому, батьки Галинки виказали доньці свою радість і вдячність. Це стало для учениці дієвим стимулом і мотивом у поліпшенні опанування навчальним матеріалом з української мови.
Після перевірки знань з певної теми чи розділу може виявитися, що учні допускають типові помилки в результаті недостатнього усвідомлення тих чи інших змістових аспектів теми. В такому разі вчитель має відвести необхідний час на уроці, щоб ліквідувати прогалини в знаннях. Це важливо з тих міркувань, що наступний навчальний матеріал має базуватися на фундаменті знань з попередніх тем.
У практиці роботи учителів, які творчо працюють, з'явилося таке поняття як "поурочний бал". Він передбачає оцінювання навчальної діяльності учнів за результатами їх активності на всіх етапах уроку — під час перевірки знань, у ході вивчення нового навчального матеріалу, в процесі формування умінь і навичок, різних форм самостійної роботи та ін. По-перше, така педагогічна дія є ефективною: вона допомагає тримати певну частину учнів класу на хвилі розумової активності впродовж усього уроку. Так, саме частини учнів. Це, в більшості випадків, учні, в яких переважає холеричний і сангвінічний тип темпераменту і які будь-що прагнуть отримати від учителя гарну оцінку. Вони при першій нагоді піднімають руки з бажанням показати свою активність, певним чином "засвітитися". І в кінці уроку таки отримують жадану оцінку. А флегматики й меланхоліки внаслідок своєї загальмованості й скромності не поспішають заявити про свою готовність висловлювати власні думки з того чи іншого питання. Та вони не особливо й прагнуть отримувати високу оцінку ні з того, ні з сього. По-друге, вчителеві надто складно стежити за учнями, які проявляли активність на всіх етапах уроку, щоб у підсумку об'єктивно оцінити діяльність кожного з них. Адже таких учнів може бути 8—10. По-третє, оцінки виставляють передусім за конкретні знання, уміння й навички, а не лише за активність. У ході гонитви за оцінками проявляються елементи несправедливості з боку вчителя відносно значної частини вихованців.
Приклад 3
Урок математики в 7-му класі. Урок наближається до свого завершення — залишилося дві хвилини. Вчитель звертається до учнів: "Підіб'ємо підсумки нашої роботи. Передусім я хочу відзначити активність кількох учнів і виставити їм поурочні бали. Петренко Ніна — 9 балів; Сергій Опанасенко — 7 балів; Русин Андрій — 10 балів; Семенко Петро — 4 бали... І здається все... Проте окремі учні піднімають руки й звертаються із запитаннями: "А чому мені лише 4 бали?" Це Настя з претензією. "Тетяно Дмитрівно, я теж аж два рази піднімав руку і відповідав. І мені поставте". "От і добре, Михайлику, що ти відповідав. А про що ти говорив? Ага, пригадала. Я тобі теж поставлю 9 балів. Ти хороший учень." Далі продовжується діалог: хто ще відповідав, про що говорив, кого доповнював і тому подібне.
Описана процедура виставлення "поурочного бала" не заперечує використання методу виставлення позитивних оцінок, так би мовити, авансом, з метою заохочення. Інколи його доцільно застосовувати. Але ставитися до нього треба надто обережно і вдумливо, щоб оцінки не були незаробленими.
В.О. Сухомлинський з цього приводу застерігав: "...не можна допускати й того, щоб оцінка розбещувала учнів, як це, на жаль, нерідко буває в школах. Сказала дитина слово — і їй уже ставлять п'ятірку. Нерідко буває, що одне й те саме запитання ставиться кільком учням, і кожний з них отримує оцінку. В результаті у дітей складається легковажне ставлення до навчання. Дитина завжди має усвідомлювати оцінку як наслідок розумових зусиль.
Учень повинен переконатися в тому, що розумова діяльність праця, яка потребує великих зусиль, вольової зосередженості, вміння примусити себе відмовитися від багатьох задоволень. Саме в атмосфері праці формуються наполегливість, сила волі. Дитина, яка навчилася критично ставитися до досягнутих результатів, пережила невдоволення своєю працею і прагне зробити її краще, ніколи не стане ледарем"1.
В.О. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що кожна оцінка має бути вагомою. У своїй практичній діяльності Василь Олександрович домагався, щоб учні відчули, що добру оцінку можна отримати лише за результатами наполегливої праці. Ось як він описує перебіг дій учителя, для "вагомості оцінки": "...нехай оцінок буде менше, але кожна з них хай буде вагомішою, значнішою. Мені доводилося за своє тривале педагогічне життя викладати майже всі предмети навчального плану середньої школи (за винятком креслення), і я ніколи не ставив оцінку за учнівську відповідь на одному уроці (нехай навіть на два, три і більше запитань). Оцінка завжди охоплювала працю учня за якийсь період і включала оцінювання кількох видів праці — і відповідь (може, кілька відповідей), і доповнення до відповіді товариша, і письмову роботу (невелику), і позакласне читання, і роботу практичного характеру. Певний період я вивчаю знання школяра, і він відчуває це. Приходить час, і я кажу: "Ось тепер я тобі ставлю оцінку". Починається наступний період вивчення знань, і учень знає: ніщо не випаде з моєї уваги".
Зрозуміло, що такий підхід до роботи вимагає від педагога значних фізичних і психічних зусиль та високої майстерності.
Праці В.О. Сухомлинського — це педагогіка не лише на сьогодення, але й на майбутнє. Адже давно відома народна мудрість: перспектива, як завтрашня радість, — це крила в людини, на яких вона підіймається вгору і летить уперед до визначеної мети; зникає перспектива — припиняється рух уперед. Тому вчитель-вихователь завжди має дбати, щоб у кожної дитини виростали крила і не зникала завтрашня радість. Технологія й техніка оцінювання навчальної праці учнів з позицій гуманістичної педагогіки є важливим чинником забезпечення перспективності життєдіяльності вихованців.
Значне місце в навчальній праці школярів займають письмові завдання різного виду: виконання вправ, розв'язування задач, написання творчих письмових робіт, перекази, диктанти та ін. Характерною ознакою таких робіт є те, що учні допускають у них багато мовних помилок. Це зумовлюється, по-перше, тим, що виникає диспропорція між знаннями й уміннями та навичками. Кожен учень порівняно швидко засвоює певні правила, закономірності, формули. Подальші кроки мають полягати в тому, щоб на основі знань сформувати готовність застосовувати їх у практичній діяльності. А цей шлях досить тривалий. Наприклад, учні опанували знання правил уживання апострофа. На цю операцію витратили певну кількість часу. Але щоб опанувати тверді вміння щодо вживання апострофа, треба витратити у 8—10 разів більше часу, ніж на процес оволодіння знаннями цих правил. До того ж це має бути тривалий період. Тому не варто забувати важливе дидактичне правило: хороші учителі те й роблять, що весь час повторюють раніше вивчений матеріал і кожен раз додають щось нове. Таке повторення має бути спрямоване не на догматичне переказування правил, а на створення оптимальних умов для застосування правил у різних видах діяльності, тобто на формування вмінь. При цьому в таку діяльність має бути включений кожен учень. Якщо ж іти шляхом, коли окремі учні по черзі виконують певну роботу на дошці, а інші списують в зошити готові результати — ефект такого повторення доволі низький.
По-друге, в письмових роботах (особливо в початкових класах) учні, самостійно висловлюючи свої думки, на письмі вживають слова й речення, з правилами написання яких вони ще не знайомі.
Нерідко виникають запитання: чи треба взагалі перевіряти письмові роботи учнів; коли перевіряти; як перевіряти; які критерії оцінювання та багато іншого. Поза всяким сумнівом, виходячи із загальноосвітніх завдань школи, в процесі навчання маємо передусім сформувати у вихованців належну культуру усного й писемного мовлення. Незалежно від того, ким стануть випускники школи — лікарями, інженерами, агрономами, акторами, пілотами, водіями автомобілів, моряками, банкірами, президентами, та врешті-решт батьками й матерями, всюди і кожному треба вміти грамотно писати і правильно говорити. Від цього багато в чому залежить життєвий успіх людини. Тому ґрунтовне опанування учнями знаннями, вміннями й навичками рідної мови — визначальне завдання загальноосвітньої школи. І в цьому надійну допомогу школярам мають надавати вчителі і передусім учителі початкових класів та вчителі-словесники. Покладати в цьому плані надію на комп'ютерну техніку — марні сподівання.
У системі формування мовленнєвої культури особистості треба розпочинати, на наш погляд, з культури написання букв. В останні десятиліття у вітчизняних школах дещо скептично ставляться до цього аспекту навчання. А даремно. Ще не так давно у всіх школах почесне місце займала така дисципліна, як каліграфія (чистописання) — уміння, майстерність писати чітким, рівним, гарним почерком. З цього розпочиналися перші кроки майстерності, культури виконання різноманітних навчальних завдань, врешті-решт турбота про культуру одягу, побуту й т. ін. У країнах, де основою письма є ієрогліфи (Японія, Китай та ін.), всі учні наполегливо оволодівають мистецтвом вимальовування кожного ієрогліфічного знака. Скажімо, в Японії щорічно проводяться шкільні, міжшкільні, загальнодержавні олімпіади з мистецтва краснопису. На ці заходи держава виділяє значні кошти. Обґрунтовують необхідність такої роботи тим, що нинішні школярі в майбутньому стануть фахівцями і їм треба буде дбати не лише про технічну досконалість різноманітних виробів, але й про їх дизайн, зовнішню красу і привабливість для споживачів. Таким чином з раннього дитинства закладаються основи краси праці, виробів і життя загалом. І це при тому, що Японія займає передові позиції в комп'ютеризації системи освіти.
Українській школі варто було б повернутися до формування в учнів краси письма як початку становлення певних елементів культури праці в широкому розумінні. На початковому етапі праці учнів над написанням, букв і слів потрібна систематична допомога вчителя, яка розпочинається з перевірки самостійної роботи.
У справі перевірки самостійних письмових робіт не можна дотримуватися якихось шаблонів. Кожен учитель має проявляти творчий підхід. Але треба виходити з того, що будь-яка робота учня - - це результат його праці, успішність якої буде залежати від того, яку підтримку отримає вихованець від учителя. У процесі перевірки вчитель має розв'язувати одночасно кілька завдань: виокремлювати помилки, які допустив учень у роботі, з метою подальшої праці над ними; об'єктивно оцінювати роботу і використовувати цю оцінку як стимул для поліпшення навчальної діяльності вихованця.
У загальному плані діяльності вчителя щодо перевірки різних видів письмових робіт учнів можна виокремити кілька аспектів. Усі контрольні роботи вчитель має ретельно перевіряти й оцінювати відповідно до встановлених норм. Це ж стосується і творчих робіт учнів. Значне місце в навчальній діяльності займають стандартні роботи, над якими учні працюють на уроках і вдома (вправи з мови, задачі з математики, фізики, хімії та под.). До перевірки робіт такого виду можна залучати учнів. Техніка цієї роботи містить такі елементи: учитель спочатку перевіряє кілька робіт особисто, а потім дає доручення окремим учням перевірити роботи своїх товаришів, дотримуючись запропонованого зразка. На перших етапах таку відповідальну роботу виконують сильні учні, а згодом поступово доцільно підключати й інших. У процесі виконання таких завдань в учнів, по-перше, формується почуття відповідальності. По-друге, і це найголовніше, уважна робота учня, який працює над перевіркою стандартних завдань 10—15 учнів, ефективно впливає на підвищення якості знань, умінь і навичок його самого. Щоб в учнів і їхніх батьків не склалася думка, що вчитель перекладає свою роботу на вихованців, так би мовити, "експлуатує" їх, варто завчасно пояснити передусім батькам, наскільки така робота сприяє підвищенню якості знань, умінь і навичок їхніх дітей.
У процесі перевірки письмових робіт учнів неабияке значення має така нібито "дрібничка", як і яким кольором виділяти помилки в тексті. З цього приводу грузинський педагог Ш.О. Амонашвілі писав: "Споконвіків повелось відмічати в зошитах червоними лініями помилки учнів. І ось одного разу на уроці дівчинка розплакалась над зошитом, який був покреслений моїми червоними лініями. Я пригадав своє дитинство, свій смуток і злість на вчителів, які ніби змовилися полювати в моїх зошитах лише за помилками. І я подумав: що більше допоможе дитині — часті вказівки на допущені помилки чи вказівки на досягнуті успіхи? На чому краще загострити увагу учня: на тому, як не треба робити, чи на тому, як треба робити? Що більше буде сприяти його розвитку: гіркота невдачі чи радість успіху? То, можливо, варто змінити червоне чорнило, яке подає сигнал "Погано! Помилка! Як тобі не соромно!", на зелене, яке говоритиме: "Добре! Радий за тебе! Так тримати! Молодець!?"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів“ на сторінці 7. Приємного читання.
