В учнів з ознаками сангвінічного типу темпераменту процеси збудження і гальмування урівноважені. Тому в процесі відповіді на запитання учні проявляють упевненість, логічну послідовність, аргументованість і доказовість своїх суджень. Важливо давати таким учням можливість до кінця висловити свої думки. Вони виявляють адекватність і об'єктивність самооцінки. Це полегшує роботу вчителя щодо оцінювання відповідей.
Флегматик, відповідаючи на запитання вчителя, виявляє поміркованість, розсудливість, упевненість. Мова його спокійна, виважена. Не варто дорікати флегматику за повільність мовлення, "підганяти" його. Оцінюючи відповідь такого учня, треба бути особливо виваженим і об'єктивним, щоб не образити його.
Учт-меланхоліки особливо вразливі й чутливі у процесі відповіді на запитання. Мова їх тиха, спокійна, часто з паузами для мисленнєвих роздумів. Учителеві не варто часто втручатися в монологічне мовлення учня, а навпаки — всіляко підтримувати, заохочувати. Підчас оцінювання відповіді треба дбати про психологічне наповнення його елементами заохочення.
У процесі формулювання запитань окрім усього варто зважати на інтелектуальні можливості учня. Треба враховувати, що не кожен учень може досягти високих успіхів в інтелектуальній праці. Зате в морально-духовній сфері кожна особистість спроможна піднятися до високих вершин. Тому для учня, який має добрі інтелектуальні потенції, запитання чи певні завдання мають бути адекватні його можливостям. Якщо школяреві, який має посередні або низькі інтелектуальні можливості, вчитель пропонує складне запитання, яке тому не під силу, і доводиться відповідати на нього в присутності класного колективу, це ставить школяра в незручне становище, принижує його гідність, руйнує перспективу утвердження особистості в колективі. У таких випадках учитель має проявляти належний рівень тактовності. Варто добирати такі завдання чи окремі запитання, з якими учень може впоратися. Учитель має об'єктивно оцінити працю вихованця і цим самим сприяти збереженню його гідності та формуванню позитивних мотивів навчання.
При цьому не треба йти й шляхом постановки надмірно полегшених завдань. Вони мають бути розраховані на найближчу зону інтелектуального розвитку конкретної особистості.
У процесі перевірки знань мають місце випадки, коли опитування перетворюється лише у вербальне відтворення певних правил, законів, абстрактні описи предметів. Перевіряючи знання, треба з'ясувати, наскільки вони усвідомлені. З цією метою доцільно використовувати певні наочні посібники. Відповідаючи, учень може робити висновки, демонструючи й аналізуючи відповідні таблиці, картини, предмети, препарати та ін. У цьому разі висновки, природно, випливають з тієї схеми або приладу, який є перед очима того, хто відповідає, та учнів класу, які слухають відповідь товариша. Наочними посібниками можна ілюструвати ті положення, які висловлює учень. В обох випадках стає зрозуміло, що учень не лише завчив матеріал, а й по-справжньому розуміє його і своє розуміння доводить належним чином.
Але не лише в цьому значення використання наочних посібників під час опитування. Передусім треба зважати на те, що в процесі використання наочних посібників одночасно задіяні кілька видів пам'яті учня, який відповідає, і тих учнів, які стежать за відповіддю, — словесно-логічна, моторна, образна, оперативна. Необхідно перевіряти не тільки знання як такі, але й уміння та навички. Звідси — під час перевірки учень має не лише говорити, але й робити, показувати готовність застосовувати знання в конкретній практичній діяльності. В умовах уроку це може виявлятися в різних операціях, головним чином з різними наочними посібниками.
У практиці роботи вчителів інколи доводиться спостерігати такі картини: під час пояснення нового матеріалу вчитель використовує наочні посібники, наприклад мікроскоп. А при перевірці знань вимагає від учнів напам'ять розповісти про будову мікроскопа. В таких випадках треба поставити на демонстраційний стіл мікроскоп і попросити учня описати його будову, показуючи указкою конкретні деталі. Це буде корисно як для цього учня, так і для тих, які сидять за партами. Таким чином у діяльність включається два види пам'яті — оперативна й образна (зорова). Остання відіграє виняткову роль у структурі пізнавальної діяльності людини, а особливо в дитячому віці. Адже відомо, що 70 відсотків інформації людина сприймає за допомогою зору.
Отже, наочність у різних видах її використання має супроводжувати навчальний процес на всіх його етапах. К.Д. Ушинський так висловлювався щодо наочності: "Що таке наочне навчання? Та це таке навчання, яке ґрунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті під час самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, завдяки самостійним спостереженням дитини, отже, наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання...
Весь наш процес мислення, керований внутрішньою природженою силою ідей, складається тільки з тих елементів, які ми сприйняли із зовнішнього світу. ...Безпосередньо сприйняті нами із зовнішнього світу образи є, отже, єдиними матеріалами, над якими і за допомогою яких працює наша здатність мислити...
Всяке не мертве, не безцільне навчання має на увазі готувати дитину до життя; а ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відношень, у які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називають у людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відношеннями, в які вони поставлені. Коли навчання має претензію на розвиток розуму в дітей, то воно повинне вправляти їхню здатність спостерігати'.
У цих роздумах Ушинського — вся сутність місця і ролі наочного навчання у пізнавальній діяльності особистості, у підготовці її до активного життя. Надто небезпечна справа, коли учнів навчають лише говорити і не навчають робити. Драма сучасної освіти полягає передусім у тому, що вона змушує учнів запам'ятовувати величезний обсяг теоретичних знань, але не вчить робити конкретну справу. Виростають такі собі "говоруни", "абстрактні розумники", які неспроможні забити цвяха, посадити дерево і доглядати за ним, полагодити простий електроприлад. Тут бачимо явне порушення основного закону пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Життєва практика є поштовхом до пізнання і критерієм істинності здобутих знань.
З жалем доводиться констатувати, що нинішня тенденція запровадження тестової перевірки знань школярів ще більше віддаляє вчителів і учнів від дотримання вимог основного закону пізнання.
У процесі контролю навчальних досягнень певну психологічну роль відіграє коментування оцінки. Для учнів важливо, щоб учитель, виставляючи ту чи іншу оцінку, вказав на позитивні аспекти відповіді і тактовно виокремив недоліки, помилки. Такий підхід педагога спрямований, по-перше, на стимулювання учня до поліпшення своєї праці, а по-друге, переконує його в об'єктивності оцінки.
Наприклад, учень відповідав на запитання: "Які розділові знаки вживаються при прямій мові?" Учитель уважно вислухав відповідь і робить короткий коментар: "Дякую тобі за змістовну відповідь. Ти добре засвоїв цей матеріал. Але допустився маленької помилки: не зовсім точно пояснив, як виділяється непряма мова, яка стоїть між двома реченнями, що складають пряму мову. Ти заслуговуєш на добру оцінку".
Трапляється, що окремі учні не готові до відповідей на певні запитання і вчитель про це знає. Навряд чи варто викликати їх для відповідей на поставлені запитання. Вчителі нерідко в таких випадках починають з'ясовувати в присутності всіх учнів, чому не вивчив навчального матеріалу, дорікати за недбалість і безвідповідальність, погрожують повідомленням батьків і под. Такий підхід веде, по-перше, до даремної витрати робочого часу уроку, а по-друге, сприяє зародженню конфлікту між учнем і вчителем та між учнем і колективом класу. В таких випадках важко запропонувати якийсь конкретний рецепт. Досвідчені вчителі намагаються знаходити адекватні прийоми для уникнення подібних ускладнень: учні напередодні уроку повідомляють учителеві, що вони не готові відповідати, аргументуючи певним чином свою поведінку. В іншому випадку (особливо в роботі з учнями старших класів) вихованці завчасно подають "заявку" про готовність звітувати про свої знання на уроці та ін.
Загалом треба усвідомлювати, що педагогіка, за висловом A.C. Макаренка, — найбільш діалектична наука, яка вимагає творчого підходу до розв'язання різноманітних питань виховання людини. Тому і в царині контролю й оцінювання навчальної діяльності учнів необхідний вияв творчості. У будь-якому випадку не можна йти шляхом тотального контролю, спроб "спіймати" на чомусь учня, викрити його, покарати негативною оцінкою, принизити перед товаришами та ін.
У процесі аналізу й оцінювання навчальної праці школярів необхідно зважати на розумові можливості конкретного учня, використовуючи оцінку як інструмент стимулювання особистості до підвищення інтенсивності інтелектуальної праці.
Приклад 1
На уроках з української літератури за програмою учні мають вивчити напам'ять вірш Івана Франка "Каменярі". Учитель перевіряє якість виконання завдання. Учениця Оксана В., яка має високі інтелектуальні можливості, тонкі відчуття художнього слова, прочитала напам'ять вірш без зупинок і помилок.. Вислухавши ученицю, вчитель так коментує її дії: "Ви бездоганно вивчили текст вірша. Але ж цього замало. Треба наповнити його емоційним змістом, духовним підтекстом. Ви маєте добрі можливості зробити це. Я вам не ставлю оцінки. Рекомендую попрацювати над твором і показати товаришам духовну й емоційну велич цієї поезії Івана Яковича. Я допоможу вам у цьому".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів“ на сторінці 6. Приємного читання.
