Розділ «Тема 19. Загальні методи і засоби виховання»

Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предме­ти культури і природи.

Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію засобу виховання за таких умов:

1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку внутріш­нього світу особистості вихованця;

2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;

3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної діяльності вихователя і вихованців.

Кожен об'єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естети­чні та ін. Крім об'єктивних характеристик, він набуває при виконанні функції засобу виховання ще й педагогічні характеристики, найваж­ливішими з яких є: повнота інформації про об'єкт, спосіб використан­ня даного засобу вихователем; можливості використання його самими вихованцями в майбутньому самовихованні. Педагогічні характерис­тики засобу виховання обумовлені об'єктивними і суб'єктивними причинами. Об'єктивно вони є продуктом культури і традицій народ­ного виховання, в яких закріплені способи передачі духовних ціннос­тей за допомогою вже сформованих засобів виховання.

Суб'єктивні причини обумовлені діяльністю вихователя, який конкретизує способи використання засобів виховання у відповідності з метою і завданнями та рівнем вихованості дітей, враховуючи нові вимоги суспільства до особистості, сучасні педагогічні рекомендації і передовий досвід виховання.

Виховні можливості одиничного засобу виховання обмежені; реально вихователь використовує систему засобів виховання, причому чим багатший набір використовуваних засобів виховання, тим ефек­тивніший його результат. Залежність рівня виховання дітей від вико­ристовуваної системи засобів виховання є одним з фундаментальних законів педагогіки.

Засоби виховання обумовлені метою і завданнями виховання, методами і формами організації виховного процесу, здійснюють помітний вплив на всебічний розвиток особистості. Для виховання будь-якої якості особистості, будь-якого переконання, елемента внут­рішнього світу особистості необхідні адекватні (відповідні) засоби виховання.

Система засобів розробляється вихователем у відповідності з метою і завданнями виховання. Розрізняють завдання перспективні (на декілька років), середньо-термінові (переважно на рік) і поточні (на тиждень). Одні засоби виховання є спільними, використовуються для досягнення будь-якої мети, інші — спеціальні – для досягнення окремих завдань. До загальних (спільних) засобів належать газети, журнали, художня література, фізична культура.

Перспективні завдання містять у собі виховання стійких харак­теристик особистості. Для їх формування вибирають і довгострокові фактори життєдіяльності: колектив вихованців, колектив вихователів, продуктивна праця дітей та ін. На кожному етапі виховання перспек­тивні завдання конкретизуються й уточнюються, зі зростанням рівня вихованості вони розвиваються і ускладнюються. З віком вихованців змінюються і засоби виховання.

Середньо-термінові завдання пов'язані з вирішенням виховних проблем, актуальних для даного віку; тому засоби виховання визна­чаються з урахуванням вікових особливостей учнів. Так, у випускних класах актуальною є проблема вибору професії, подальшого життєво­го шляху. Для розв'язання цієї проблеми вихованцям пропонуються різноманітні засоби з професійної орієнтації: література, кінофільми,, біографії видатних спеціалістів з різних професій і т.д.

Поточні (оперативні) завдання визначаються вихователем, ви­ходячи з рівня вихованості учнів і необхідності конкретизації перспе­ктивних і середньо-термінових завдань, потім добираються адекватні засоби виховання. Наприклад, для формування звичок культурної поведінки (поточні завдання) вихованцям повідомляються правила поведінки, які розучуються, запам'ятовуються і використовуються. Ці правила і особистий приклад вихователя є засобами виховання. Осо­бистість вихователя є одним з найважливіших засобів виховання. Вихователь є для учнів конкретним зразком поведінки, носієм і розпо­всюджувачем культурних і національних цінностей, у тому числі норм поведінки, культури мови, естетичних і моральних ідеалів.

Формами організації виховного процесу є різноманітні позакласні і позашкільні заходи, сімейні справи, заняття в гуртках, секціях, туризм, художня самодіяльність, різноманітні види праці. В них вико­ристовується система засобів виховання, адекватних поставленим завданням.

Існують загальні і спеціальні форми організації виховного про­цесу (за їх відношенням до засобів виховання).

До загальних форм позакласної роботи належать гуртки, олімпі­ади, тематичні вечори, свята, огляди, конкурси, виставки. В них. бе­руть участь всі школярі або кілька паралелей (початкові класи, 5-9 класи, 10-12 класи). В організації загальних заходів одні засоби є провідними, інші допоміжними.

Спеціальні форми виховання пов'язані з окремими завданнями естетичного, розумового, морального, трудового, фізичного та інших аспектів розвитку особистості. Вони плануються і проводяться вихо­вателем спільно з вихованцями. Спеціальні форми можуть бути конк­ретизацією загальних форм або специфічними: теле- і кіностудії, туризм, клуби за інтересами, шкільні музеї, кімнати та ін. При їх проведенні використовуються загальні і спеціальні засоби виховання.

19.7. Засоби всебічного розвитку особистості

Засоби виховання здійснюють суттєвий вплив на розвиток осо­бистості. Засоби матеріальної культури (іграшки, одяг, посуд та ін.) пов'язані з розвитком практичного інтелекту, а засоби духовної культури, представлені в знаковій формі (книги, мова, живопис та ін.), більш суттєві для розвитку теоретичного мислення та інших вищих психічних функцій.

Відомий російський вчений Л.С.Виготський (1896 - 1934) виді­лив чотири стадії розвитку в залежності від засвоєння засобів діяльно­сті. Перша – природно-примітивних, найпростіших культурних форм поведінки (володіння ложкою, виделкою, ножем та ін.). Друга – засво­єння засобів культури поведінки, поданих в знаковій формі і вираже­них усною мовою. Третя – накопичення досвіду використання знако­вих засобів і поява звичок культурної поведінки. Четверта – самовиховання, коли зовнішній знак замінюється внутрішнім, з'являється духовна потреба в культурному саморозвитку.