Розділ «Тема 19. Загальні методи і засоби виховання»

Серед педагогічних умов, що визначають ефективність методу покарання наступні:

1. Покарання є більш ефективним, якщо воно здійснюється ко­лективом або підтримується ним. Учень гостріше переживає почуття вини, якщо його вчинок засудив не лише вихователь, але й товариші, друзі. Тому потрібно спиратися на громадську думку.

2. Не рекомендується використовувати групові покарання.

3. Якщо рішення про покарання прийнято, то порушник повинен бути покараний.

4. Покарання буде ефективним, якщо воно зрозуміле учневі і він вважає його справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем підтримують нормальні стосунки.

5. Здійснюючи покарання, не можна ображати учня. Караємо не за особистою неприязню, а за педагогічною необхідністю. Формула "вчинок — покарання" повинна дотримуватися неухильно.

6. При вирішенні питання, за що карати, рекомендується дотри­муватися такої лінії: від покарань, спрямованих переважно на гальму­вання негативних вчинків, рис характеру, звичок до покарань, суть яких полягає в тому, щоб виробити певні позитивні якості.

7. Основою для використання методу покарання є конфліктна ситуація. Але не всяке порушення і відхилення від норми обумовлює дійсно конфліктну ситуацію і, отже, далеко не при всякому порушенні варто використовувати покарання.

8. Не поспішайте карати до тих пір, поки немає чіткої ясності в ситуації, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності покарання.

9. Не допускайте перетворення покарання в засіб помсти, не ставайте на шлях формальних засобів впливу, бо покарання дієве лише тоді, коли воно максимально індивідуалізоване.

10. Покарання вимагає педагогічного такту, глибокого знання педагогічної і вікової психології, а також розуміння того, що тільки одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання викорис­товують лише в комплексі з іншими методами виховання.

11. Покарання не повинно шкодити здоров'ю – ні фізично, ні морально.

12. За один раз – одне покарання (якщо навіть одночасно було здійснено кілька негативних вчинків).

13. Не можна карати і сварити: коли дитина хвора; їсть; після сну; перед сном; під час гри, роботи; відразу після фізичної або душе­вної травми; коли виявляє нездатність, нерозумність, недосвідченість; коли не може впоратися зі страхом, неуважністю, лінощами, рухливіс­тю, роздратуванням, з іншим недоліком, докладаючи щирі зусилля.

Змагання – один із засобів стимулювання різнобічної діяльності учнів. Лише в системі гармонійно організованих засобів виховання воно стає дійовим і ефективним.

У шкільній практиці використовуються різні види змагання, що організуються з урахуванням віку учнів у процесі виконання ними різноманітних трудових і творчих завдань.

Відомі такі форми змагання, як конкурси і олімпіади, фестивалі і огляди художньої самодіяльності дітей, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Змагання такого характеру сприяють виявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей учнів, розширенню знань і світогляду, активізації пізнавальної та іншої суспільно-корисної діяльності.

Теорія і методика шкільного змагання недостатньо розроблена, а невміла організація змагання може обумовити небажані педагогічні результати. Необхідно дотримуватися етичних норм. Не можна, на­приклад, організовувати змагання в чуйності, гуманності, принципо­вості, хоча вміла, педагогічно продумана організація змагання в сфері діяльності школярів і створює сприятливі умови для формування і зміцнення цих якостей. Змагання допомагає мобілізувати активність, самодіяльність та ініціативу учнів.

19.6. Система засобів виховання

Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як пра­вило, це предмети матеріальної і духовної культури, що використову­ються у виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань.