Розділ «Тема 19. Загальні методи і засоби виховання»

Засобами виховання культури поведінки є зразки усної і пись­мової мови, жести, міміка, темперамент та інші елементи поведінки вихователя.

Культура спілкування вихованця формується під впливом куль­тури авторитетних дорослих. Учень приходить до школи, вже маючи певну культуру спілкування, яка дещо відрізняється від культури спілкування викладача. В навчально-виховному процесі відбувається взаємодія двох культур: педагога і учня. Культура педагога може стати зразком для учнів, якщо емоції, воля й інтелект вихователя викличуть в учнів позитивне ставлення, розуміння і співчуття. Адек­ватність реакції вихованця найчастіше залежить від майстерності спілкування вихователя. Давно відомо, що одну й ту ж думку можна висловити різною інтонацією, різними словами, і лише один спосіб висловлення є найефективнішим.

Культура спілкування полягає в дотриманні міри, пропорцій між всіма складовими частинами; наприклад, Монологу і діалогу, емоцій­ності і теоретичного міркування, м'якості пояснення і твердості вимо­ги, довір'я і контролю, заохочення самостійності міркування і допомо­ги додатковими питаннями.

Ефект виховання в багатьох випадках досягається, коли вдається розговорити вихованця, терпляче вислухати його, поставити деякі питання, навести на самостійне розміркування, що веде до правильно­го висновку.

Засобами виховання культури поведінки слугують приклади ав­торитетних дорослих, громадська думка класу, школи, населення, норми культури поведінки, відомі вихованцям традиції поведінки членів сім'ї. Ці засоби використовуються в поєднанні з такими мето­дами, як переконання, обговорення, показ зразків поведінки, заохо­чення, тренувальні вправи. Виховання навичок культури поведінки розпочинається ще в дошкільний період.

Культура поведінки буває зовнішня і внутрішня. Зовнішня куль­тура виховується дорослими. Вона складається з навичок гідної пове­дінки. Необхідність і зміст цих навичок повинні бути усвідомленні вихованцем і стати Його потребою. Для цього використовуються лекції і бесіди організуються тренувальні вправи. Успіху виховання зовнішньої культури поведінки сприяє позитивна громадська думка класу, школи, сім'ї, товаришів.

Внутрішня культура як регулятор зовнішньої культури форму­ється пізніше шляхом самовиховання і є вищим рівнем культурного розвитку особистості. Якщо зовнішня культура проявляється в колек­тивних формах співробітництва, то внутрішня — в індивідуальних формах поведінки. В подальшому вона не лише спрямовує поведінку, але й стає засобом оцінки навколишнього соціального середовища.

Вирішальною умовою формування як зовнішньої, так і внутрі­шньої культури поведінки є усвідомлення вихованцем нормативів порядної поведінки як складової життєдіяльності. Усвідомлення культури як необхідного фактору поведінки досягається за допомогою аналізу художньої літератури, лекцій про культуру поведінки, заду­шевних бесід з вихователем, цілеспрямованого вивчення правил куль­турної поведінки, в тому числі й етикету. Норми культури поведінки не виробляються в процесі накопичення досвіду, а привносяться з зовні авторитетними дорослими як вимоги до поведінки вихованців.

Запитання і завдання

1. Дайте означення понять "метод", "прийом", "засіб" виховання. Оха­рактеризуйте умови і фактори ефективності вибору методів виховання.

2. Як класифікуються методи виховання?

3. Які методи належать до групи методів формування свідомості особистості?

4. Які методи належать до групи мето­дів організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки?

5. Які методи входять до групи методів стимулювання?

6. Чим відрізняється бесіда від розповіді?

7. В чому сутність етичної бесіди; діалогу; лекції; диспуту?

8. Охарактеризуйте такі методи виховання як вимога; привчання; доручення?

9. В чому сутність методу прикладу?

10. Що таке виховна ситуація?

11. Що таке змагання? Які педагогічні умови його проведення?