Розділ «Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання»

3. Діти, як правило, прагнуть до діяльності; пасивність, інерт­ність, бездіяльність — невластиві дитячій природі. Вихователь, що не враховує цих особливостей, порушує та стримує процес соціалізації особистості.

4. Реалізація принципу вимагає широкого використання на уро­ках і в позашкільній виховній роботі місцевого краєзнавчого матеріа­лу.

5. Беручи участь поряд з дорослими в розв'язанні життєво важ­ливих завдань, школярі привчаються нести відповідальність за прийн­яті рішення, у них швидше й успішніше розвиваються громадські якості.

6. Успішно здійснювати принцип зв'язку виховання з життям неможливо без постійного перегляду та поновлення змісту, організації та методики виховання у відповідності зі змінами і перетвореннями у соціальній сфері та господарстві країни.

7. Виховний процес повинен бути побудований таким чином, щоб діти бачили, що їх праця потрібна людям, суспільству, щоб вона приносила задоволення.

18.6. Опора на позитивне у дитини

Якщо в своєму вихованцеві ви виявляєте хоча б краплинку доб­рого і будете потім спиратися на це добре в процесі виховання, то отримаєте ключ від дверей до його душі і досягнете хороших резуль­татів. Такі прості та мудрі поради вихователям можна зустріти в стародавніх педагогічних посібниках. Мудрі педагоги наполегливо шукають навіть у погано вихованій людині ті позитивні якості, спи­раючись на які можна добитися стійких успіхів у формуванні всіх інших, визначених метою виховання якостей. Вимоги принципу опори на позитивне у вихованні досить прості: педагоги повинні виявляти позитивне у людині і, спираючись на нього, розвивати інші, недостат­ньо сформовані чи негативно зорієнтовані якості, доводячи їх до необхідного рівня й гармонійного розвитку.

Філософська основа цього принципу – відоме філософське по­ложення про "суперечності" людської природи. В людині позитивні якості (любов до тварин, природна доброзичливість, щедрість тощо) можуть легко співіснувати з негативними (невміння дотримуватися слова, лінощі тощо). Суцільно "негативних", як і стовідсотково "пози­тивних" людей не існує. Домагатись, щоб у людині стало більше позитивного і менше негативного, — завдання виховання, спрямовано­го на облагородження особистості.

Щоб діяльність вихователя була успішною, приносила швидкі та позитивні результати, треба виконувати правила реалізації принципу.

У виховному процесі неприпустима конфронтація, боротьба ви­хователя з вихованцем, протиставлення сили і позиції. Тільки співро­бітництво, терпіння та зацікавленість вихователя в долі вихованця дають позитивні результати.

Не можна акцентувати увагу тільки на невдачах та недоліках у поведінці школяра. Майстри виховання діють якраз навпаки - вияв­ляють та підтримують позитивне. Звичайно, негативні якості треба засуджувати та виправляти. Але все ж головне - це формування пози­тивних якостей, які в першу чергу, треба виявляти та розвивати.

Педагогічно завжди вигідніше спиратися на позитивні інтереси вихованців (пізнавальні, естетичні, любов до природи, тварин та ін.), за допомогою яких можливо розв'язувати багато завдань трудового, морального, естетичного виховання.

Опора на позитивне має ще один аспект, який можна кваліфіку­вати як утворення позитивного виховного фону. Сюди належить і життєдіяльність вихованців, і стиль виховних відносин, і навіть, "дух" (вираз К.Д. Ушинського) навчально-виховних закладів. Спокійні умови, де кожний зайнятий своєю справою, ніхто не заважає один одному, де висока організація праці і відпочинку сприяє бадьорому, впевненому руху вперед, де і стіни виховують, тому що продумані всі дрібниці інтер'єру, де відчувається злагодженість дій та турботливе ставлення один до одного, - все це виявляє**сприятливі впливи на розвиток особистості.

Вихованці, яким часто нагадують про їх недоліки, починають втрачати віру в себе, свої сили та можливості. Досвідчені вихователі не скупляться на компліменти, щедро авансують майбутні позитивні зрушення. Вони проектують гарну поведінку, вселяють впевненість в успішному досягненні високих результатів, виявляють довіру вихова­нцям, підбадьорюють їх при невдачах.

18.7. Гуманізація виховання

18.8. Індивідуальний підхід

В усіх педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів: врахування вікових особливостей і здійснення виховання на основі індивідуального підходу. Психолого-педагогічні досліджен­ня останніх десятиліть показали, що найважливіше значення має не стільки знання вихователем віку та індивідуальних особливостей, скільки урахування особистих характеристик і можливостей вихован­ців. Індивідуальний підхід передбачає опору на індивідуальні якості. Останні виражають дуже важливі для виховання характеристики – спрямованість особистості, її ціннісні орієнтири, життєві плани, сфо­рмовані настанови, домінуючі мотиви діяльності і поведінки. Ні вік, взятий окремо, ні індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля), розглянуті ізольовано від названих провідних якостей, не забезпечують достатньої основи орієнтованого виховання.

Принцип індивідуального підходу у вихованні потребує, щоб вихователь:

¾ постійно вивчав та добре знав індивідуальні особливості тем­пераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців;

¾ вмів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як образ мислення, мотиви, інтереси, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці та інше;