Розділ «Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання»

5-а закономірність — необхідність забезпечення ситуації успі­ху, яку повинна пережити кожна дитина. Ситуація успіху – це суб'єктивне переживання особистісних досягнень у контексті індиві­дуального розвитку особистості і її індивідуального життя. Дитина не завжди усвідомлює, що ж викликало у неї задоволення: спілкування з друзями, вдала роль у спільній справі, цікаві повороти подій, оцінка її здібностей чи щось інше.

Засуджуючи дітей, висміюючи їх недоліки, роздаючи прізвись­ка, підкреслюючи їх невихованість, учитель розраховує на актуаліза­цію само-удосконалення і на більш старанну працю. Однак, як прави­ло, отримує зворотний, негативний результат.

Позитивне схвалення - найзагальніша умова створення ситуації успіху. Воно містить у собі заохочення, комплімент, приємний сюр­приз, подарунок, сувенір, радість тощо; педагог повинен уміти зміц­нювати, звеличувати духовні сили дитини. Крім того, необхідно зні­мати страх перед невдачею, неуспіхом, авансувати дитину ("у тебе обов'язково вийде"), зміцнювати мотив діяльності ("це так важливо для усіх нас"), відзначати особливі риси дитини, які дозволяють спо­діватися на успіх.

6-а закономірність — автономія і психологічна емансипація ди­тини надає вихованню так званий "схований характер". Цілеспрямо­вані виховні впливи, що плануються в ім'я соціологізації особистості, її духовного збагачення і підготовки до культурного життя сучасного суспільства, залишаються в схованій сфері педагогічного професіона­лізму. Діти не можуть і не повинні почувати себе об'єктом випробу­вання професійних педагогічних сил.

Схована позиція педагога забезпечується спільною діяльністю, інтересом педагога до внутрішнього світу дитини, наданням їй особи­стої свободи, спільним осмисленням життя і його облаштуванням, а також новим, демократичним стилем спілкування. "Відкрити" вихо­вання – означає поставити дитину в позицію об'єкта. Об'єкт же не має свого обличчя, а тому не виступає в ролі особистості, залишаючись індивід м.

7-а закономірність – цілісність особистості як соціально-психологічного феномену вимагає від педагогів цілісності виховних впливів.

Особистість поліфонічна в тому розумінні, що будь-який акт її поведінки містить у собі цілий комплекс різноманітних відносин. У такому випадку маємо поліфонічний і педагогічний вплив в окремому акті. Наприклад, який соціально-ціннісний зміст дзвоника на урок? Знак поваги до пізнання, навчального предмету, вчителя, шкільних норм? Чи це знак поваги до себе як людини? Скільки всіляких відтін­ків в одному простому ритуалі - приходити на заняття негайно після того, як пролунав дзвоник!

Цілісність виховного процесу забезпечується поліфонією вчин­ку і поведінки, але забезпеченість ця потенційна, без педагога не реалізується. Якщо педагог не враховує цієї закономірності, то вихов­ний процес жорстоко карає за це. Наприклад, читання високохудожніх віршів у забрудненій кімнаті сприяє формуванню цинізму і неохайно­сті, що з часом вкрай здивує педагога, який не вміє оцінити цілісність життєвої ситуації і зрозуміти, що на смітнику може вирости лише бур'ян. Добре організоване життя дитини, - коли режим, стиль, зміст, форми, загальний устрій шкільної реальності узгоджується з орієнта­цією на всю систему найвищих загальнолюдських цінностей, що відображаються в трьох поняттях: добро, істина, краса.

18.2. Принципи педагогічного процесу

Як відзначає академік Б.Т.Лихачов, в педагогічному принципі як теоретичному узагальненні відображені усталені й перевірені практи­кою суспільні орієнтири, закономірні зв'язки, залежності організації навчально-виховного процесу, а також педагогічного керівництва пізнавальною, трудовою, творчою, ігровою, та іншою діяльністю дітей. Принципи навчання й виховання належать до групи власне педагогічних закономірностей. Вони виникають і функціонують у межах навчально-виховного процесу, визначають початкові позиції педагогічної майстерності і педагогічного мистецтва. Суворе дотри­мання педагогічних принципів активно сприяє успішному вирішенню виховних суперечностей, забезпечує безболісне входження кожної дитини в систему колективних стосунків і засвоєння соціального досвіду [21,139].

Педагог як носій педагогічної діяльності спрямовує свої зусилля на управління навчально-виховним процесом, організацію стосунків і життя дітей. Разом з тим, він керує пізнавальною, трудовою, творчою, ігровою та іншою діяльністю і самодіяльністю дітей. Тому виділяється дві групи принципів педагогічного процесу.

Перша група принципів загальної організації навчально-виховного процесу визначається єдністю виховання і суспільного життя і передбачає філософські, політичні, моральні чинники суспіль­ства, відображає корінні його основи і образ життя.

Друга група принципів обумовлена особливостями вікового роз­витку дітей, їхньої пізнавальної, трудової та іншої діяльності.

До першої групи академік Б.Т.Лихачов відносить принципи: суспільно-ціннісної спрямованості навчально-виховного процесу, здійснення комплексного підходу, організації взаємодії різноманіт­них видів дитячої діяльності, зв'язку всієї навчально-виховної діяльності з життям, цілісного й гармонійного інтелектуально-емоційного, емоційно-вольового і дієво-практичного формування особистості у процесі навчання й виховання; навчання й вихован­ня дітей у колективі, що в свою чергу передбачає послідовне поєд­нання масових, колективних, групових, індивідуальних форм робо­ти, єдності вимогливості і поваги до дитини; поєднання керівниц­тва життєдіяльності дітей з розвитком їх самодіяльності, ініціативи і творчості в навчанні й вихованні, естетизації усього дитячого життя, перш за все, навчання й виховання.

Друга група принципів передбачає безпосереднє керівництво пі­знавальною, трудовою, громадською, естетичною, ігровою діяльністю дітей, їх самодіяльністю у процесі навчання й виховання. Серед них: принцип провідної ролі навчання й виховання школярів по відно­шенню до їх інтелектуального, емоційного, морально-вольового, дієво-практичного, естетичного, фізичного розвитку, поєднання й стимулювання пізнавальної, трудової та іншої діяльності школя­рів, активізації їх морально-вольових зусиль та збудженням безпо­середнього інтересу до справи, постійного узгодження методів і прийомів інтелектуальної, трудової та іншої діяльності з метою і завданнями навчально-виховної роботи, змістом і реальною психо­логічною ситуацією, принцип поєднання і розвитку у дітей в на­вчально-виховному процесі всіх типів мислення: емпіричного й абстрактного з його різновидами, врахування вікових та індивідуа­льних особливостей дітей у педагогічному процесі; послідовності й систематичності в навчанні й виховання; наочності; доступнос­ті; ґрунтовності й міцності та ін. [21, 139 - 146].

Принципи навчально-виховного процесу є й його зако­номірностями, що відображають реальні залежності і зв'язки між педагогічними явищами. Педагогічні принципи не є раз і назавжди даними й незмінними. Саме життя, зміна характеру суспільних відно­син, досягнення науки й педагогічної практики обумовлюють як появу нових принципів, які відповідають вимогам сучасності, так і внутрі­шню динаміку, зміну існуючих традиційних принципів.

18.3. Специфіка принципів виховання

Принципи виховного процесу (принципи виховання) — це за­гальні положення, в яких виражені основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу. Вони відображають специфіку процесу виховання і на відміну від загальних принципів педагогічного процесу — це загальні положення, якими керуються педагоги при розв'язанні виховних завдань. Однак, і самі принципи повинні задовольняти певним вимогам. Відзначимо деякі з них:

1) Обов'язковість. Принципи виховання — це не поради, не ре­комендації, вони вимагають обов'язкового та повного втілення в практику. Грубе та систематичне порушення принципів, ігнорування їх вимог не лише знижує ефективність виховного процесу, але й руй­нує його основи. Вихователь, що порушує вимоги принципів, усува­ється від керівництва навчально-виховним процесом, а за грубе та навмисне порушення деяких з них, як, наприклад, принципів гуманіз­му, поваги до особистості, може бути притягнутий до адміністратив­ної і кримінальної відповідальності.

2) Комплексність. Принципи виховання вимагають комплексно­сті, мається на увазі їх одночасне, а не почергове, ізольоване застосу­вання на етапах виховного процесу. Принципи функціонують не в ланцюжку, а в систематичності, постійності, комплексності в різних умовах і обставинах.