Розділ «Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання»

3) Рівнозначність. Принципи виховання, як загальні фундамен­тальні положення - рівнозначні. Серед них немає головних і другоря­дних, таких, що потребують реалізації в першу чергу і таких, здійс­нення яких можна відкласти на завтра. Однакова увага до всіх принципів запобігає можливим порушенням ходу виховного процесу.

Разом з тим, принципи виховання – це не готові рецепти, а тим більше не універсальні правила, керуючись якими вихователі могли б автоматично досягати високих результатів. Вони не замінюють ні спеціальних знань, ні досвіду, ні майстерності вихователя. Хоч вимоги принципів однакові для всіх, їх практична реалізація індивідуально обумовлена.

Принципи, що слугують основою виховного процесу, утворю­ють систему. Існувало й існує багато систем виховання. І, звичайно, характер, окремі вимоги принципів, а іноді й самі принципи не мо­жуть залишатися в них незмінними. Сучасна вітчизняна система виховання керується наступними принципами: суспільна спрямова­ність виховання; зв'язок виховання з життям, працею; опора на пози­тивне у дитини; гуманізація виховання; індивідуальний підхід; єдність виховних впливів.

18.4. Суспільна спрямованість виховання

18.5. Зв'язок виховання з життям, працею

"Не для школи – для життя" – таке гасло зустрічало учнів дав­ньоримських шкіл. Вже античні педагоги розуміли безглуздість вихо­вання, відірваного від життя, практики. Розвиток особистості людини перебуває в прямо пропорційній залежності від її діяльності, особистої участі в суспільних і трудових відносинах. Позитивні якості розвиває праця: чим її більше, чим вона доцільніша, тим вищий рівень розвитку та соціалізації особистості. Тому вихованців необхідно залучати в суспільне життя, в різні корисні справи, розвиваючи відповідне пози­тивне ставлення до них. Беручи участь у праці на правах рівноправних членів, вихованці набувають досвіду моральної поведінки, розвива­ються духовно й фізично, засвоюють суспільно важливі мотиви праці, зміцнюють і вдосконалюють моральні якості.

Школа життя – найкраща школа виховання. Тому принцип зв'язку виховання з життям став одним з провідних у переважній більшості виховних систем. Він вимагає від вихователя: 1) широкого й оперативного ознайомлення вихованців з суспільним та трудовим життям людей, змінами, що в ньому відбуваються; 2) залучення вихо­ванців до реальних життєвих відносин, різних видів суспільно корис­ної діяльності.

Підлітки активно прагнуть до дорослості, то ж сама природа дає вихователям можливість досягти необхідного педагогічного ефекту. Чим менший вік дитини, тим більше можливостей розвивати її соціа­льні почуття і стійкі навички поведінки. Пластичність її нервової системи дозволяє досягати високих результатів при розв'язуванні виховних завдань. І.П. Павлов відзначав, що життєдіяльність людсько­го організму обумовлена впливом оточення, умовами його існування. Цей вплив він назвав "життєвим вихованням". Таке виховання – "школу життя" – проходять усі підростаючі покоління. В результаті в них накопичується досвід поведінки, виробляються навички, необхід­ні для соціалізації.

В деяких виховних системах зв'язок виховання з життям тракту­ється звужено як залучення вихованців до праці, посильної участі в суспільному виробництві. Це збіднює процес виховання, закриває шляхи до повноправної участі дітей та підлітків у розв'язанні важли­вих для будь-якої людини проблем: демократизації суспільства, дотримання прав людини, збереження оточуючого середовища та бага­тьох інших. Суспільно корисна праця - це один з найважливіших засобів соціалізації особистості, залучення її в систему суспільних відносин.

Ефективність реалізації принципу зв'язку виховання з життям вимагає від педагога вміння забезпечувати:

¾ розуміння учнями ролі праці в житті суспільства та кожної людини, значення економічної бази суспільства для задоволення зростаючих запитів його громадян;

¾ повагу до людей праці, що створюють матеріальні та духовні цінності;

¾ розвиток здібності багато й успішно працювати, бажання доб­росовісно і творчо працювати на користь суспільства та власну ко­ристь;

¾ розуміння загальних основ сучасного виробництва, прагнення розширити політехнічний світогляд, оволодівати загальною культу­рою й основами наукової організації праці;

¾ поєднання особистих та суспільних інтересів у трудовій дія­льності, вибір професії у відповідності з завданнями суспільства та господарськими потребами;

¾ бережливе ставлення до суспільного надбання та природних багатств, прагнення примножити своєю працею суспільну власність;

¾ непримиренне ставлення до проявів безгосподарності, безвід­повідальності, порушення трудової дисципліни, ледарства, дармоїдст­ва, розкрадання суспільної власності та варварського ставлення до природних багатств.

Принцип зв'язку виховання з життям, працею реалізується за умови виконання правил, що розкривають окремі аспекти дії цього принципу:

1. Необхідно долати абстрактність та догматизм у соціальному та трудовому вихованні школярів, залучати їх до конкретної та поси­льної діяльності. Треба мати програму виконання вимог принципу на уроках та позашкільній виховній роботі, дотримуватись поступовості в його реалізації.

2. Вихователь, узгоджуючи свої дії з сім'єю, пояснює вихован­цеві, що його головний внесок у суспільне виробництво — навчальна праця, допомога вдома та в школі. Не потрібно перешкоджати бажан­ню підлітків об'єднуватись у виробничі кооперативи, заробляти гроші під час канікул.