РОЗДІЛ III ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Уміння писати передбачає техніку письма й письмової мови і проявляється в умінні правильно переписувати з дошки, книги, писати під час диктування, описати побачене, написати переказ тексту, твору на задану чи вільну тему, використовувати різноманітні стилі викладу і т.д.

Уміння працювати з книгою передбачає як уміння знаходити книгу, визначати її загальний зміст, так і здійснювати різноманітні замітки (записи) у зв'язку з ЇЇ вивченням. Воно передбачає також оволодіння умінням користуватися книгами різного призначення (науковою, художньою, довідковою літературою, періодикою, слов­никами).

Прикладом спеціальних умінь можуть слугувати уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, уміння слухати музичний твір, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися спеціальними словниками при виявленні іноземних слів і т.д.

Усі ці уміння потрібно прищеплювати учням, а не сподіватися на те, що коли в підручнику буде написано: "перепишіть текст", "складіть план", "опишіть картину", "доведіть", то учні зроблять саме те, що від них вимагається і саме так, як це вимагає завдання.

До найзагальніших умінь, що допомагають оволодінню знання­ми, належать і вміння та навички самостійної роботи, і більш широкі уміння, об'єднані поняттям культури розумової праці.

Під поняттям "культура розумової праці", як правило, розумі­ють уміння раціонально організувати режим розумової праці, вироби­ти певну систему, здатність все робити точно, чітко, акуратно, трима­ти в порядку робоче місце і матеріали.

Ефективність розумової праці значно підвищується, якщо лю­дина дотримується певної системи в роботі, організації робочого місця, системи розташування навчальних матеріалів та ін. Культура розумової праці передбачає також знання загальних правил розумової діяльності і вміння дотримуватися їх у процесі своєї праці (наприклад, знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічності, регулярності, в чергуванні праці і відпочинку, роботи над складним і більш простим матеріалом). Знання загальних правил і рекомендацій допомагає в подальшому виробити свій стиль розумової праці, що відповідає індивідуальності кожного учня. Оволодіння культурою розумової праці дозволяє легше залучитися і довше займатися напру­женою інтелектуальною діяльністю.

Уміння і навички самостійної роботи містять як загально-навчальні уміння, так і вміння, пов'язані з розробкою правильного режиму розумової праці, організацією робочого місця, створенням певної системи розумової праці. Крім того, самостійна робота передбачає вироблення цілого ряду особливих якостей, потрібних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: уміння зосереджено й уважно працювати; наполегливість у переборенні труднощів, розвиток пам'яті і викорис­тання різноманітних її форм – логічної, моторної, зорової; уміння вести спостереження і записи; володіти раціональними способами розумових дій; уміння контролювати себе.

Загальні прийоми самостійної роботи необхідно вивчати спеціально, звертаючи на це особливу увагу на уроках, орієнтуючи учнів на те, що в майбутньому їм необхідно буде безперервно попов­нювати свої знання як в системі підвищення кваліфікації, так і в про­цесі самоосвіти.

Важливе місце займає таке інтелектуальне уміння як перенесен­ня, що означає використання достатньо узагальнених способів і при­йомів дій, які засвоєні для одного виду навчального матеріалу, з ме­тою оволодіння іншим (наприклад, засвоїти сукупність прийомів, що допомагають швидко розв'язувати математичні задачі і містять уміння економно записати її умову, проаналізувати дані).

Перенесення є можливим тоді, коли учні правильно встановлю­ють наявність загальних принципів виконання потрібних дій з вже відомими. Перенесення набуває особливого значення в умовах бурх­ливого зростання наукової інформації, оскільки може слугувати засо­бом більш швидкого й економного (за затратами сил і часу) ово­лодіння новими знаннями.

До вмінь, пов'язаних з використанням знань, можуть належати вміння виявляти здогадку чи інтуїцію. Під інтуїцією розуміють здатність людини знаходити шляхи вирішення проблеми, формулюва­ти вірні висновки на основі обмеженої і навіть недостатньої кількості наявних даних з пропуском окремих етапів у міркуванні. Розвиток інтуїції дуже важливий для будь-якої творчої роботи, для здійснення наукових досліджень, коли передбачення або інтуїція сприяє форму­ванню гіпотези, допомагає розв'язанню окремих наукових проблем.

Нині великого значення надають розвитку у школярів уміння передбачення настання певних подій, отримання тих чи інших резуль­татів на основі прийнятих рішень. Відзначається, що в системі при-чинно-наслідкових залежностей учні легко знаходять причини тих чи інших явищ і гірше орієнтуються в наслідках тих чи інших дій або прийнятого рішення. Передбачення, як інтелектуальне вміння високо­го рівня, ґрунтується, перш за все, на засвоєнні загальних закономір­ностей у природі, суспільному житті, науці і містить у собі вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, встановлювати зв'язки між явищами, виявляти тенденції розвитку, робити висновки за аналогією, а також оволодіння методами індуктивного і дедуктивного мислення.

Надзвичайно важливим завданням розумового виховання є фо­рмування наукового світогляду, основою якого слугує ма­теріалістичне розуміння наукової картини світу і його пізнання, з'ясу­вання основних законів розвитку природи і суспільства. Наукові основи світогляду закладаються в процесі засвоєння школярами осно­вних світоглядних ідей, що розкриваються в процесі викладання основних навчальних дисциплін, закріплюються, зміцнюються в різноманітній позаурочній роботі.

Науковий світогляд є найбільш загальною, вищою формою сус­пільної свідомості, що містить у собі систему філософських, економі­чних і соціально-політичних поглядів. Світоглядні ідеї пронизують собою всі інші форми суспільної свідомості, об'єднують їх у єдину й цілісно-орієнтаційну систему. Сукупність світоглядних ідей, що об'єднують сутність і закони розвитку природи, суспільства, мислен­ня, формуються у свідомості школярів у вигляді поглядів, переконань, передбачень, гіпотез, аксіом, провідних ідей і ключових понять тієї або іншої науки, що створюють наукову основу пояснення різномані­тних природних і суспільних явищ і процесів.

Науковий світогляд формується не лише в процесі засвоєння знань, але й у результаті подолання ненаукових штампів, шаблонних, примітивних, буденних поглядів. Під впливом оновлення суспільства, розвитку суспільних і природничих наук він удосконалюється. Нові наукові факти, відкриття суспільних і природничих наук, новий суспі­льний досвід оновлення життя доповнює, уточнює, змінює існуючі погляди і стереотипи мислення.

Світогляд як цілісно-психологічне утворення має складну й багатоаспектну структуру. Його ядром є погляди і переконання, які органічно пов'язані з розвиненою здатністю до теоретичного мислен­ня, виявлення високих інтелектуальних почуттів, свідомої, цілеспря­мованої волі. Розглянемо кожне з цих понять у системі світогляду.

Погляди – це прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, пе­редбачення, теоретичні концепції. Вони слугують для пояснення явищ природи і суспільства, орієнтації поведінки, діяльності, відно­син.

Переконання – якісно вищий стан поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить як в істину. Реалізацію їх у життя вона вважає необхідним благом для людей і тому емоційно відстоює їх, готова за них постраждати, прагне захопити ними інших людей, здійснює вольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною складовою переконань є почуття. Відстоювання, захист, впровадження переконань у життя нерозривно пов'язані з емоційними переживаннями людини. Особливо значимі для неї є інтелектуальні почуття, такі, як радість пізнання і віра в непогрішність істини, есте­тична насолода ЇЇ красою і відданість їй, соціальний оптимізм і цілесп­рямованість.

Неухильна воля – важливий елемент світогляду. Переконання спонукають людину до практичних дій. Науковий світогляд не обме­жується теоретичною свідомістю, а поєднується з практичною свідо­містю і вольовими діями.