РОЗДІЛ III ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Принцип виховання в колективі вимагає організації в процесі морального виховання спільної діяльності, колективних зусиль у розв'язанні спільних завдань, що стоять перед школою, суспільством, державою, народом.

Принцип індивідуалізації виховання передбачає розкриття в ди­тині кращих духовних і морально-естетичних можливостей, здібнос­тей, задатків і талантів; високу вимогливість і велику повагу до особи­стості вихованця.

Принцип систематичності і послідовності полягає в розкритті завдань і змісту морального виховання, у використанні методів його здійснення.

Принцип поєднання педагогічного керівництва і управління з розвитком ініціативи і самостійності вихованців, їх самовиховання.

Методи морального виховання

1. Особистий приклад вчителя. Виховна дія його заснована (ґрунтується) на інстинкті наслідування, переймання. В процесі спіл­кування з дорослими шляхом наслідування діти легко засвоюють моральні норми і правила поведінки, формують моральну свідомість. Визначальним є позитивний приклад. На моральну свідомість і пове­дінку дітей впливають яскраві приклади з життя видатних людей, приклади поведінки сучасників, героїв літературних творів, кінофіль­мів, театральних вистав.

2. Роз'яснення учням змісту моральних категорій, моральнихнорм і правил поведінки.

3. Вправи учнів у моральній поведінці.

4. Формування переконань, спрямованих на засвоєння учнями естетичних понять, на роз'яснення моральних принципів, на вироб­лення етичних ідеалів.

5. Змагання – сприяє розвитку творчих сил і вияву активності учнів, прискорює процес формування у них моральної поведінки.

6. Заохочення і покарання слугують для схвалення позитивних і засудження негативних вчинків учнів. При вмілому використанні вони стимулюють позитивні дії учнів і допомагають попередити й усунути негативні звички поведінки.

У процесі морального виховання використовують різноманітні прийоми і засоби впливу на учнів: вимогу, прохання, нагадування, доручення, розпорядження, переведення з одного виду діяльності на інший, змалювання перед учнями захоплюючих перспектив та інші.

Виховна функція релігії. Багато віків релігійне виховання було єдиною продуманою педагогічною системою з усіма властивими їй ознаками: метою, наставником, вихованцем, змістом, методами і засобами, критеріями і оцінкою результатів. Його метою було і є формування у свідомості релігійної ідеології і богослухняності. Як засіб впливу, поряд з обстановкою в церкві, богослужінням і обряда­ми, широко використовувалися такі віками перевірені методи вихов­ного впливу як причастя, проповідь, сповідання, відпущення гріхів, благословіння, заповіді. Використовуються і засоби покарання відпокутування гріха, позбавлення благословіння, прокляття, віддання забуттю, постриг. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, розкаяння, самобичування.

Важливе виховне значення має загальна організація релігійного життя і діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, розпо­ділені в часі обов'язкові молитви, суворе дотримання постів, престо­льних та інших церковних свят. Уся ця система засобів, методів та умов спрямована на організацію життя і діяльності дітей у відповідно­сті з нормами релігійної моралі. Вона слугує обмеженню змісту духо­вного життя людини релігійними догмами і морально-естетичними релігійними переживаннями, вимагає слухняності і покірності. Систе­ма релігійного виховання забезпечує стійкий педагогічний результат у вигляді навіювання дитині віри в Бога, нерідко доведеної до фанатиз­му, її сила обумовлена опорою на всі сфери особистості дитини в цілому: підсвідому, несвідому, емоційну, а також на свідомість, волю, навички і звичні форми поведінки.

Представники релігійної педагогіки головну увагу звертають на виховання дошкільнят, які сприймають, оцінюють події і реагують на них почуттями, з допомогою яких, минаючи свідомість, у підсвідомо­сті формується механізм управління звичною поведінкою. Гріх Божий, віра у всемогутнього, надія на заступництво і спасіння зміцнюються у сфері підсвідомого, існують автономно, консервативно, слабо підда­ються впливу свідомості і знання. Дитина дошкільного віку, не маючи досвіду життя і знань, відкрита і беззахисна. Вона шукає наставника і нерідко потрапляє у духовний полон до всемогутнього, всеблагого, всемилостивого Бога, який нібито перебуває поряд з нею, в ній самій. До Бога завжди можна звернутися за допомогою. Для дитини є потре­бою з метою попередження можливих невдач у майбутньому зверта­тися до Бога. В результаті інтенсивно здійснюється релігійне самови­ховання

Масова культура, засоби масової інформації – журнали, кінофі­льми, книги – приділяють велику увагу релігії, проведенню релігійних культів, проблемі релігійного переживання і моральних пошуків людини. Разом з тим, молоді нав'язується релігійна символіка: мод­ним є носіння хрестиків, зображення Христа на майках, сорочках, сумках. На психіку молоді виявляють вплив забобони, що розповсю­джуються серед спортсменів, діячів культури і мистецтва. Особливо це імпонує частині молоді, що вихована у дусі суспільного інфантилі­зму і вільного виховання. Ці юнаки і дівчата звертаються до релігії у пошуках шляхів позбавлення проблем суспільного життя і духовно-морального задоволення. Пожвавлення здорового, духовно-цінного інтересу до старовини, релігійної музики, іконного живопису, церков­ної архітектури для деяких молодих людей стає зародженням, розвит­ком релігійних почуттів і віри. Аналіз виховної функції релігії пока­зує, що релігійне виховання є цілою системою впливу з глибокими соціально-історичними і психологічними коренями.

Завдання 3. Естетичне виховання.

Естетичне виховання – це цілеспрямоване формування есте­тичних смаків та ідеалів особистості, розвиток її здібностей до естети­чного сприймання явищ дійсності і предметів мистецтва, а також до самостійної творчості в галузі мистецтва [329. - Т.4, 799].

Завдання естетичного виховання:

1) формування естетичних знань, естетичної культури, естетич­ного ідеалу, естетичного ставлення до дійсності, бажання бути прекра­сним у всьому: в думках, справах, вчинках, зовнішньому вигляді;