Розділ 9. Особистість науковця у проведенні педагогічного дослідження

9.1. Роль особистості науковця у проведенні дослідження

Визначальна роль у проведенні наукового дослідження належить його безпосередньому виконавцю - самому досліднику, науковцю.

Важливим інструментом дослідника є його кваліфікація, розум, інтелект, здібність розмірковувати, логічно продумувати, аналізувати явища, бачити зв'язки між ними. Кваліфікація науковця - це поєднання ерудиції та його творчих навичок у проведенні теоретичної й експериментальної роботи.

Під ерудицією розуміють широке і глибоке знання не тільки тієї галузі науки, в якій працює вчений, а й суміжних. Найбільш достовірні та міцні знання здобуваються із першоджерел. Вчений піддає їх критичному аналізу, творчій переробці, систематично використовує у своїй діяльності.

Відсутність ерудиції здебільшого призводить до кустарщини і фабрикації різних схем на недостатньо перевірених і не проаналізованих глибоко матеріалах, до повторення у гіршому варіанті раніше зробленого іншими. Науковець, маючи широку ерудицію та творчі навички, спроможний критично осмислювати наукову інформацію, оцінювати її переваги і вади, "нестандартно" мислити, знаходити власні вирішення, висовувати нові наукові ідеї, вміти працювати з науковими приладами, комп'ютерною технікою, проводити самостійно експеримент, накопичувати й аналізувати необхідні факти, узагальнювати їх, систематизувати, теоретично пояснювати, оформлювати у вигляді наукових звітів, статей, доповідей, монографій, патентів, володіти навичками наукової організації творчої праці.

Здібність розмірковувати в педагогічних дослідженнях виступає особливим інструментом. Багато педагогів страждають тим, що називають "емпіризмом" мислення, тобто люди бувають не здатні до теоретичного абстрагування і в розумінні і в поясненні явищ керуються даними чуттєвого досвіду. Це називається "за деревами не бачать ліс". І, що гріх таїти, деякі викладачі і студенти вищої школи вважають теоретичну підготовку, теоретичне мислення непотрібними майбутнім вихователям і вчителям, роблять упор на методичну підготовку. А це по суті натаскування шляхом репродуктивного відтворення шаблонних прийомів роботи. Де вже тут проявитися творчості. Завдання вищої школи полягає не в підготовці фахівців-роботів, а в підготовці думаючого, творчого педагога-дослідника, психолога-дослідника, який переживає за дітей. Такого фахівця можна підготувати лише за умови розвитку у студентів діалектичного і науково-теоретичного мислення.

Наукове мислення характеризується поєднанням об'єктивності, визначеності, чіткості вихідної позиції з безперервним прагненням до критичної перевірки будь-якої ідеї, будь-якого факту, будь-якої теоретичної побудови. Девізом наукового мислення можуть бути знамениті слова давньогрецького філософа Сократа: "Підвергай все сумніву!". Навіть самі очевидні речі повинні бути "пропущені" через сумнів, підвержені міркуванню, співставленню, теоретичному аналізу. Не слідує йти по шляху спрощення явищ, хоча і надмірно ускладнювати теж не варто. Уміння дотриматися міри характеризує наукове мислення.

Справжнім дослідником стають не відразу. Схильності до наукової діяльності визначаються не тільки ерудицією та рівнем кваліфікації дослідника. Важливою запорукою успішності наукової діяльності людини є її інтелект, який часто визначають як синонім мислення, розумового розвитку особистості.

Ознаками інтелекту виступають нахили, невдоволеність, оптимізм, постановка питання.

Існують різні рівні нахилів: від інтересу до схильності захоплюватись і полюбити. Засновник кібернетики Н.Вінер з цього приводу писав, що артист, письменник, вчений повинен керуватись таким нездоланним прагненням до творчості, котре робить їх ладними працювати безкоштовно і навіть самим платити за те, щоб мати можливість займатись своєю справою. Цілком закономірно, що кожна людина віддає перевагу такій сфері діяльності, де вона зможе досягти найвищих результатів. Людину, яка має нахили до наукової діяльності, цікавить, приваблює, хвилює сама діяльність, незалежно від того, що вона йому обіцяє.

Опосередкована потреба у науковій діяльності - наслідок інших потреб, які досить часто не мають нічого спільного з пізнанням. Людину хвилює у даному разі не сам предмет наукової діяльності, а пов'язані з нею моральні чи матеріальні вигоди. Наука для таких людей, на думку А.Ейнштейна, є тим, що дає їм повноту життя і задоволення честолюбства, або місцем прикладання зусиль мозку тільки з утилітарною метою (тобто, щоб одержати якусь власну вигоду). Таким людям важливий особистий успіх, і при серйозних труднощах вони швидко втрачають інтерес до науки. Зрозуміло, що навіть і при наявності у них досить розвинутих здібностей, реалізувати ці здібності буде нелегко через нікчемність інтересів.

У сучасній науці, щоб отримати вагомі результати, необхідно поєднувати різноманітні наукові інтереси з умінням зосередитись на одному з них. Важливою якістю людини, що визначає її схильність до наукової діяльності, є допитливість. Причому, допитливість умовно ділять на два види: пасивну, що задовольняється пошуком вже раніше отриманих в науці і описаних в літературі результатів, і активну, яка вимагає самостійного дослідницького пошуку, самостійності прийняття рішень. Перший вид допитливості породжує ерудитів, другий - справжніх дослідників.

Невдоволеність - надзвичайно різносторонній симптом наукової обдарованості, що знаходить прояв перш за все у відношенні до процесу та результатів власних наукових досліджень. Якщо свої досягнення у пізнанні людина розглядає як сходинку до наступних досягнень, як передумову нового етапу наукових досліджень - це і є видима ознака наявності прихованих від простого споглядання неабиякої наукової обдарованості.

Знаходить прояв невдоволеність у відношенні до своїх помилок, до авторитету нагромадженого у науці знання. Талановита людина цінує старе знання менше, ніж людина середніх здібностей. Талановитий дивиться на старе знання головним чином як на умову подальшого просування; звертається до нього тільки через те, що воно потрібне для вирішення нових завдань; бачить недосконалість старих знань краще, ніж хто-небудь інший і спрямовує свої зусилля на їх подолання. Талановитий більше схильний до сумніву, ніж до схвалення.

Невдоволеність не можна плутати з критиканством, адже загальновідомо, що саме бездарні люди найчастіше бувають самими вимогливими критиками. Невдоволеність станом знання, сумніви стосовно його істинності та значимості для практичного застосування тільки тоді стають симптомом досить високого рівня розвитку інтелекту, коли виконують функцію засобів, які застерігають пізнання від застою.

Зовнішній прояв прихованих здібностей, на яких усвідомлено чи інтуїтивно ґрунтується впевненість досягти успіху, є відображенням оптимістичного відношення до діяльності. Оптимізм - це результат досвіду, який у багатьох випадках підтвердив переконання чи здогадку про те, що не звичайне везіння буває запорукою успіху, а більш суттєві обставини, тобто певні якості інтелекту. Науковий оптимізм знаходить прояв, головним чином, у здібності до ризику. Чим стрімкіше розвивається наука, тим більше вона потребує ризику. Знання нагромаджуються значними темпами, все важче стає усвідомлювати їх і орієнтуватись серед них. Все менше залишається підстав до проведення дослідження вважати, що воно не стане "винаходом велосипеда". Ось саме тут ризик і стає показником упевненості дослідника у тому, що у нього буде можливість знайти своє, оригінальне вирішення проблеми. Звичайно, така упевненість ґрунтується на достатньо високорозвинутому інтелекті особистості.

Оптимізм недопустимо змішувати із самовпевненістю, котра грунтується не на здібностях, а залежить головним чином від випадкового успіху.

Коли йде мова про постановку питання як ознаку інтелекту, то тут слід розуміти уміння задавати не будь-які питання, а розумні питання. Здатність задавати такі питання, котрі ставлять дослідників у скрутне становище через просте незнання або через те, що наука не має потрібних відповідей, особливо цінна не тільки для характеристики інтелекту, а й при дискусійному обговоренні наукової проблеми.

В основі будь-якого наукового дослідження лежить активна цілеспрямована розумова діяльність його виконавця. Праця науковця взагалі є найбільш складним видом людської праці, який потребує ерудиції, інтелектуальних здібностей, напруженої розумової діяльності. Здатність до розумової праці слід вважати професійно важливою і необхідною якістю дослідника.