Розділ «ТЕМА 2. СУБ'ЄКТИ Й ОБ'ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

2.1. Інвестиційна діяльність: поняття та учасники

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність" ця діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами;

- державного інвестування, здійснюваного органами влади за рахунок бюджетних, позабюджетних і позикових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позикових коштів;

- іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

- спільного інвестування, здійснюваного вітчизняними та іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством

України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон України "Про інвестиційну діяльність" відносить інвесторів та учасників інвестиційної діяльності. Ними можуть бути як громадяни та юридичні особи України, так і іноземні громадяни та юридичні особи, а також і самі держави. Тобто суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позичкових чи залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інакше кажучи, той, хто має капітал або може його залучити (позичити) і вкладає його у ту чи іншу справу, називається інвестором, а сам процес вкладання капіталу — інвестуванням.

Інвестор може виступати в ролі вкладника, кредитора, покупця, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасники інвестиційної діяльності — це громадяни і юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручень інвесторів.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т.ч. шляхом організації конкурсів та тендерних торгів. Держава та посадові особи не мають права втручатись у договірні відносини учасників інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції.

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" під інвестиційною діяльністю розуміється придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Зауважимо, що таке визначення не можна вважати повним, оскільки в ньому не враховується процес формування і використання інвестиційних ресурсів.

2.2. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності та її інститути

Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обігу і роботу банківської системи, яка по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється державою через Національний банк України шляхом регулювання попиту і пропозиції на позикові кошти.

Грошово-кредитна політика НБУ залежить від стану економіки і проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон'юнктуру ринку (розширити обсяги виробництва, збільшити зайнятість тощо). Кредитна експансія — інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів (або їх скасування) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки за операціями, скасування кількісних обмежень на кредити. Отже, політика кредитної експансії здійснюється в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку за допомогою так званих "дешевих грошей".