Розділ «* * *»

Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш

під білим покривом несправджених надій,

кришталі сліз над ним порозсипаєш,

убрані в іскри любих, марних мрій.

І буде спати щастя, мов царівна,

що на скляній горі знайшла труну,

життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна,

протягнеться кудись удалину.

І часто ти безсонними ночами

до любої труни шукатимеш стежок

і сльози литимеш старечими очами, —

від них сріблом горітиме сніжок.

Коли ж, утомлена блуканням одиноким,

на сніговій постелі ляжеш ти,

щоб більш не встати, перед сном глибоким

останню мрію вгледиш:

Ось іти

зібрався лицар молодий в дорогу,

на гору ту скляну, де щастя спить,