Розділ «Урок 3. Міське право в кількох шарах документа: Смотрич»

Навчальна мета

Побачити, як давній привілей доходить до нас у пізніших виписах, підтвердженнях, актовому записі та друкованому виданні. В уривку відстежимо не тільки надання права, а й суд, умови відповідальності та збережені застереження.

Паспорт: не одна дата і не один оригінал

Носій — видання «Архив Юго-Западной России», частина V, том 1, Київ, 1869, документ III про права Смотрича. Сам документ III займає друковані с. 5–12; сторінки PDF — 107–114. Наш основний латинський уривок цілком на друкованій с. 7 (PDF 109). Це скан історичної публікації, не фотографія пергаменту 1448 року.

У публікації вкладено текст привілею Казимира від 15 серпня 1448 року. Його не слід приписувати сучасній порядковій нумерації королів за редакторським «Казимир III» у заголовку: у цьому уроці називаємо короля за ім’ям і датою. Укладення 1448 року не є датою виготовлення нашого друкованого носія.

Початок документа містить актовий запис 7 липня за старим, 18 липня за новим стилем 1794 року. У ньому відтворено пізніше підтвердження прав Станіславом Августом, датоване 5 липня 1792 року: його кінцеву формулу видно на друкованій с. 12. Усередині цього тексту є ще випис із коронної метрики з датою 12 лютого 1792 року на с. 8. Це не взаємозамінні дати і не підстава мовчки виправити липень на лютий.

Початок документа III на друкованій с. 5. Нижче заголовка видно запис 1794 року. Публікація містить кілька вкладених текстів; заголовок не замінює перевірки формул датування всередині.

Два уривки з латинського абзацу надання права

Наведено два окремі уривки з одного латинського абзацу: від «et ex jure polonico» до «perturbare;» та від «sed oppidani praedicti» до «juribus semper salvis.». Між ними пропущено перелік зовнішніх урядників і пов’язану з ним частину; це не безперервна цитата й не весь привілей. У пропущеному переліку є не досить чітка літера, якої тут не вгадуємо. З’єднано рядки та переноси слів. Форму qovis лишено за друком, не подано як зразок нормативної латини. У другому уривку [tunc] — явно позначена редакційна поправка до видимого друкованого tuno; це не твердження про таке читання середньовічного оригіналу.

et ex jure polonico in jus theutonicum et qovis alio transtulimus, perpetuo duraturum, removentes ibidem jura polonicalia, modos et consuetudines universas, quae ipsum jus theutonicum plerumque consueverunt perturbare;

sed oppidani praedicti coram suo advocato, pro tempore existenti, advocatus vero coram nobis aut nostro judicio generali, dum per nostram literam, sigillo nostro sigilatam, advocatus fuerit adcitatus, et hoc, si in reddenda justitia fuerit negligens et remissus, [tunc] non aliter, quam jure suo theutonico praedicto, omnibus de se querulantibus respondere sit adstrictus; in causis autem criminalibus, sive capitalibus, superius expressis, advocato oppidi praedicti, qui pro tempore fuerit, judicandi, sententiandi, puniendi, corrigendi, plectendi plenam damus et omnimodam concedimus tenore praesentium facultatem, prout haec ipsa in jus theutonicum, in omnibus suis conditionibus, articulis, punctis et clausulis postulat et requirit, juribus semper salvis.

Власна навчальна передача українською

Ми, прихильно схилившись до цих їхніх прохань як справедливих і бажаючи поліпшити становище названого нашого містечка, щоб за часу нашого щасливого правління воно відчуло зростання й могло збільшувати населення, переводимо назване містечко з усім його передмістям, розташоване на Поділлі в Кам’янецькому окрузі, у його давніх визначених межах, із польського та іншого права на німецьке право на постійний час, усуваючи там польські права, порядки й звичаї, які зазвичай заважають цьому німецькому праву. Крім того, назавжди звільняємо всіх міщан і мешканців містечка та його передмістя від юрисдикції й влади названих королівських воєвод, каштелянів, старост, суддів, підсудків та інших названих урядників і служителів: викликані до них у великих чи малих справах, зокрема про крадіжку, підпал, ушкодження членів та інші тяжкі вчинки, вони не повинні відповідати перед ними чи сплачувати їм грошові стягнення. Натомість міщани мають відповідати перед своїм чинним війтом, а війт — перед нами або нашим загальним судом, коли його викличуть нашим листом, скріпленим нашою печаткою, і саме якщо він буде недбалим і неналежно здійснюватиме правосуддя; тоді він має відповідати тим, хто скаржиться на нього, не інакше як за своїм німецьким правом. У названих кримінальних справах, також тих, що загрожують смертною карою, чинному війтові містечка надаємо повне повноваження судити, ухвалювати вироки, карати й виправляти відповідно до того, чого це німецьке право вимагає у всіх своїх умовах, статтях, пунктах і застереженнях, зі збереженням прав.

Це власна неофіційна навчальна передача змісту всього абзацу з історичного друку; вона ширша за два короткі уривки, наведені дослівно. Назви посад не ототожнюємо автоматично із сучасними: camerarii тут передаємо загально як урядників, без неперевіреного прирівнювання до підкоморіїв. Історичний advocatus тут передано як війт — міський урядник, а не сучасний адвокат. «Німецьке право» — формула самого абзацу; зв’язок із магдебурзьким правом пояснює обрамлення документа. Не підмінюємо середньовічну юрисдикцію теперішнім місцевим самоврядуванням.

Що змінюється і що не зникає

Абзац переводить містечко й передмістя на інший правовий порядок і звільняє мешканців від названих зовнішніх урядників. Але це не проголошення безсудності: міщани відповідають перед війтом. Не проголошено й безконтрольності війта: передбачено відповідальність перед королем або його загальним судом за описаного виклику й недбалості у правосудді.

Важливі обмеження містяться в кінці: повноваження здійснюються відповідно до німецького права, його умов, статей і застережень, «juribus semper salvis» — зі збереженням прав. Коротка формула сама не перелічує всіх збережених прав. Не дописуємо до неї довільного переліку й не перекладаємо як «всі попередні права без винятку скасовано».

У тексті йдеться про кримінальні та капітальні справи. Середньовічне надання каральної юрисдикції не є сучасною порадою щодо покарань або доказом тотожності теперішнім правам людини. Для практики міського суду потрібні записи розглянутих справ, склад уряду, апеляції й інші документи — самої формули надання недостатньо.

Як перевіряти шари

Читаючи випис, запитуйте: хто видає цей текст, чий попередній акт у ньому цитують, де він зберігався, коли його підтверджено та коли записано до книги. Дата публікації 1869 року засвідчує друкований носій, а не початок міського права. Підтвердження 1792 року не робить укладача XVIII століття очевидцем надання 1448 року.