Розділ II

Get what you want. Мешканці Києва

— Як важливо в житті зрозуміти, чого ти хочеш, — сказала Скарлет. Вона стояла на балконі босоніж і не помічала квітневого холоду. Скарлет не боялася ні холодної підлоги, ні холодних ночей. Набагато важливішим для неї було свіже повітря, вона жадібно хапала його, вдивлялася за обрій, намагаючись знайти там відповіді на свої питання, але марно. Вона дуже не хотіла повертатися назад до готельного номеру. Її непокоїв розмір кімнати. Там було тільки ліжко і тумбочка. Навіть шафи не було. І брудно. Він винайняв номер з одним ліжком. Але якщо добре подумати: навіщо їм великий номер, вони ж тут на одну ніч. Навіть не на добу. На дванадцять годин. Навіщо їм шафа, якщо у неї лише маленька сумочка, в якій лежить телефон, гаманець, ключі, пудра і презервативи.

— Я думав, ти знаєш чого хочеш, — промовив Джордж.

Він намагався зрозуміти цю жінку, яку побачив сьогодні вперше. Намагався заспокоїтись. Він так довго чекав їхньої зустрічі, а вона закінчилась не так, як він планував. Я сиділа на тому ж балконі у плетеному кріслі і спостерігала за ними. Я бачила, що Скарлет (вона ж Катя), була інфікована Хтивістю свого рідного міста. Місяць вона листувалася в інтернеті з Джорджем (він же Рома), уявляючи, як вони поринуть у пристрасні поцілунки. Чернівецька Хтивість прекрасно з нею попрацювала, але після приїзду до Києва у Скарлет раптом включилися мізки. Я поспішила на допомогу продовжувати справу колеги з Чернівців. Та здавалось, що я запізнилась.

— Я і сама думала, що знаю. Але усе це листування було ніби не з тобою, а з образом. Я сказала собі, що заслуговую на маленькі радощі. Заслуговую на яскраві враження під час свого відрядження в столицю. Це буде справедливо щодо мого чоловіка, який не може зробити мене щасливою. А тепер... Я думаю, що так погано знаю тебе і все це так брудно. І я морочила тобі голову, і було б правильно зараз зробити те, про що ми так довго мріяли. Але чи цього я насправді хочу?

— Я думав, що цього, — зазвичай Рома був більш говірким. Але тієї ночі йому було важко підібрати слова. Він намагався зрозуміти жінку, потім зупиняв сам себе. Навіщо намагатися розуміти жінок, які самі себе не розуміють? Потім від цього парадоксу природи йому ставало смішно, все ж таки життя дуже цікаве, а Бог мав прекрасне почуття гумору, коли створював жінок.

— Іноді ми самі не знаємо, чого хочемо. У наших головах повний хаос. І це так небезпечно, адже ми обманюємо і себе, і людей, що поруч. Як же важливо в житті розуміти, чого ти хочеш, — повторила Скарлет.

Джордж і Скарлет — так вони підписалися на сайті знайомств, де почали листуватися.

Чоловік розвів руками і пішов до номера. Він ліг на ліжко.

Почати пестити її на балконі? Вона ж сама не знає, чого хоче. Піти? Вона стала йому дуже близькою за цей місяць. Та й дружина вважає, що він у відрядженні.

Ви собі не уявляєте, скільки подружніх зрад я бачила у своєму житті. Вам може здатися, що всі вони дуже брудні. Але хіба може щастя бути брудним?

Або ж навпаки, хтось доводить, що зрада — це свобода і ковток свіжого повітря.

Насправді мій досвід підказує, що зраду, як і будь-що, кожен сприймає по-своєму, і від цього залежить сприйняття зради — як свободи, втечі, хвилевої радості.

Для слабкої особистості зрада — це початок кінця. Для сильної — це можливість переосмислити своє життя. Зрозуміти, що ти інвестував свій час, труд, терпіння, турботу не туди, не для того. Або ж навпаки. Перезавантажитись.

По-новому полюбити і почати цінувати свою родину, стіни для якої ти так давно будував. Або взяти енергію в іншої людини і віддати її своєму шлюбу, який розквітне по-новому. У будь-якому разі, зрада — це вибух. Скарлет стояла на балконі і боялася натиснути на спусковий гачок, боялась підірватися, але й хотіла вибухнути. Її гіпотетичний коханець не чув, а вона продовжувала говорити. Певно відчувала, що її хтось слухає. Її слухала я.

— Я виходила заміж із розрахунку. Ні, він не був заможним або старим, він був чудовим чоловіком. Він був перспективним, а ще носив мене на руках. Але я не відчувала до нього того, що він до мене. У нього тремтіли руки, коли він був поруч. А я помічала це й усміхалась. Та ніколи не відчувала калатання серця від його дотиків. Мені було добре від того, що мене кохали. У попередніх стосунках кохала я, і це розбило моє серце. Тому я сказала «так» людині, яка мене ніколи не образить. Але я зреклася цих імпульсів і пристрасті, цього стану втрачати свідомість, коли він просто поруч. Я не наповнююсь прекрасним. Я немов робот. Я заслуговую на це щастя? Я все думала, що заслуговую, а зараз не знаю.

— It’s your heart, it’s your life, it’s your choice, — прошепотіла я і повільно підійшла до Скарлет. Від неї віяло смачними парфумами. Я ж поділилась із нею своїм магнетизмом. Вона відчула тяжіння десь нижче живота.

— Я хочу брати від життя все. Так. Я хочу всього, — продовжувала говорити жінка сама до себе.

Скарлет дивилась на повню. Вона нарешті відчула холод. Відчула, що її шкіра вкрилася мурашками. Зайшла до кімнати. На тумбочці стояла відкоркована, але непочата пляшка вина. Штора колихалась від поривів вітру, що ставали все сильнішими. Жінка закрила за собою балконні двері і прошепотіла.