Розділ II

— Ну чому ви мене не хвалите? Круто ж я тоді змусила її погрішити? — напрошувалась я знову на компліменти.

Друга ночі, а Аліна навіть не може дочекатись ліфту. Біжить сходами униз. Ми летимо за нею. Куди вона? Нам стає дуже цікаво, я вже не раз пропонувала своїм подружкам гуляти вночі з попкорном.

Сусідній будинок. Але там не живе коханець. Вона дзвонить у чиїсь двері. Потім стукає ногами. Їй відкриває сонний хлопець у трусах.

— Антоне, в тебе є пістолет? — промовляє Аліна до хлопця. — Я знаю, що є! Дай мені пістолет!

Хлопець намагається заспокоїти істеричну подругу-однокласницю, яка вломилась до його квартири. Але слова на неї не діють, вона вже готова почати порпатись у його речах і шукати пістолет. Щоб врятувати ситуацію, Антон дає Аліні ляпас. Кричить на неї, і дівчина здається. Вона починає плакати і з тими сльозами вгамовується лють. Вона відчуває себе такою нещасною. Навіть вбити нікого не змогла. Нарешті, вона усвідомлює, що кохала людину не добропорядну, м’яко кажучи. Ілюзії, які давали їй надію, руйнуються. Привіт! Ласкаво просимо в реальне лайнове життя! Антон пропонує дівчині горілки, вона випиває, а ми летимо додому. Нам стає остаточно нудно, свою справу ми зробили.

— Навіть не знаю, чого вона засмутилась. Те відео на порносайті має високий рейтинг, і вона там дуже навіть ефектно вийшла, — промовила Ненаситність.

— Ну! Вона тоді щодня качала прес, фігурка у неї там — те, що треба. Ну і під час сексу вона дуже добре себе поводила, бували в неї і гірші випадки, з усякими там негарними звуками і виразами обличчя. А тут просто профі! — підтвердила я.

— Певно, вона не додивилась до кінця. На що закладемось, що коли вона піде, Антон почне розшукувати те відео в інтернеті?

— А мені цікаво, що вона напише своєму коханому. Захоче помститись чи пробачить?

— Ну, я лишила в її серці багато люті. Але, звісно, вибір буде робити вона.

Багато хто з людей вважає життя лайном. Але лайно — це проміжний етап. Лайно потрібно перетворювати на добрива — так, як це робив розумний Марк Уотні на Марсі. Оговтавшись від болю, що спричинили уламки ілюзій, певний час життя і справді може здаватись лайном. Та потім, якщо направляти свою енергію у русло правильне, життя буде здаватись прекрасним. Природа винагороджує людей за творчість і працю своїми гормонами задоволення. Солодкими й абсолютно не грішними.

Кучеряве волосся, блакитні очі, кеди 24-го розміру. Я побачила маленьку дівчинку, яка гралась у мокрому піску немов справжня леді. Хоча навкруги були калюжі і бруд, вона елегантно насипала пісок, перетворюючи його з багнюки на каву, торт й інші смаколики. Мама кучерявої принцеси розмовляла по телефону і не зважала на свою доньку. Я, прозора, сіла на гойдалку, почала повільно гойдатися, вдаючи, що її розхитує вітер. Раптом дівчинка зірвалася і побігла вбік дороги. Я злякалась, що вона потрапить під колеса випадкової автівки. Хвилюватися, як виявилося, не було сенсу, адже малеча побігла за пакетом, який піднявся вгору з поривами вітру. Дівчинка дострибнула до нього і спіймала, а потім поклала до смітника. Після цього витягнула з калюжі обгортку від шоколадки і теж запхала її до смітника.

Я замислилась над тим, навіщо люди народжують дітей. Здається, що це є метою нереалізованих жінок, коли на роботі задоволення вони не отримують і користі суспільству з них ніякої, вони бажають народити дитину і скерувати енергію на виховання своєї малечі, яка має бути кращою за батьків. Не просто розмножитись у майбутньому, а нести користь, бути успішною і щасливою. Такою, якою не вдалося бути мамі. Люди народжуються, щоб інвестувати у власне майбутнє. Але з іншого боку, чи не жорстоко вони чинять із власними дітьми і планетою? Лишають після себе продовження, а це продовження нищить Землю. Навіщо прирікати дітей на випробування, на зустріч із нами, на повільну деградацію під парканом, на якому облазить фарба? На планеті і так мільярди людей, війни і голод, обмежені ресурси, божевільні диктатори з ядерними кнопками, схиблені релігійні фанатики.

Якщо вже і народжувати дітей, то таких принцес, як ця крихітна леді. Дітей, які будуть любити планету, будуть не користуватись нею, а дбати про неї, примножувати красу, дарувати красу, бути цією красою. Дітей, які лишатимуться прекрасними і чистими, незважаючи на навколишній бруд. Як би було прекрасно, якби всі народжували дітей, кращих за себе, вищих, тих, які будуть рости розумово і духовно, забравши одного дня все людство на іншу планету. А ми би з дівчатами, звісно, сіли б на ту ракету разом із ними. А хтозна, можливо, ті, вищі, люди навчилися би бачити нас, наші хитрощі, оминати наші спокуси. А, може, вони подружилися би з нами, ми би давали їм стільки насолоди, що вона не завдавала б їм у майбутньому шкоди. І ті люди ввічливо попросили би нас не летіти з ними на іншу планету, вони б лишили Землю у наше розпорядження. А ми би погодились. Такою була би наша пенсія — не на безлюдному острові, а на безлюдній Землі.

Мама принцеси бачила, як її донька зіграла роль двірника, посміхнулась і продовжила бесіду. На відміну від мене, вона не хвилювалась за те, що її дівчинка відбіжить на дорогу. Певно, знала, що діти недурні і набагато адекватніші, ніж деякі дорослі. Я все гойдалася і гойдалася, аж поки принцеса не підійшла до мене.

— Ви будете чай чи каву? — запитала вона мене. Спочатку я мовчала. Думала, що малеча вигадує чи спілкується з уявною подругою. Я подивилась на свої коліна, вони були прозорими, я бачила крізь них зелену гойдалку, що майже зупинила свій рух. Але ж дівчинка дивилась мені просто в очі. Її погляд був таким проникливим, що ще мить — і я б відвела погляд. Та принцеса відійшла перша, почала промовляти голосно, так щоб я чула.

— Добре. Я приготую тобі каву. Королеви повинні пити каву, — дзвенить дитячий голосок на майданчику.

І ось вона через мить повертається, простягає мені чашечку з піском. Як вона може мене бачити? Досі не знаю, як їй це вдалось. Чи то дівчинка була особливою і могла відчувати щось? Нас часто бачать коти, собаки, птахи. Можливо, і малеча вміла бачити глибше, якось же зуміла роздивитись красу природи на дитячому майданчику і захотіла очистити її від людського сміття. А можливо, то я винна, зовсім втратила свої гріховні чари, почала погано приховувати себе. Узяла горнятко. Подякувала.

— Ти ж справжня королева? — перепитала малеча.

— Чому ти так вирішила? — по-єврейськи і розгублено спитала я.