Розділ II

— Бо ти дуже красива і сильна. Як мої ляльки. Тільки моїм лялькам потрібен Кен, а тобі ні. Раптом із ним втратиш свою красу?

— Хіба з королями втрачають красу? Я думала, з ними стають ще більш гарними. Такими, як твоя мама.

— Моя мама не ідеальна. Вона слабка без тата. А ти вже ідеальна.

Саме цієї миті дівчинку покликала мама, і вона почала швидко збирати свій посуд до сумки, а потім побігла до жінки, не прощаючись зі мною, не подивившись востаннє, не сказавши ні слова. Ніби мене і не було. Хіба бувають такі розмови випадковими?

Того дня я взяла приклад з юної леді. Коли навколо не було людей, я підбирала сміття і вкладала його до смітників. Я наповнилась такою любов’ю до рідної планети, що мені хотілось робити її кращою. А пристрасть хотілось дарувати лише прекрасним благородним людям. Звісно, під вечір я знову забруднилась, Київ не лишає шансів залишатись ідеалісткою надовго. Та повернувшись додому, я все ж таки підійшла до Саші. Батарея була холодною. Того дня вимкнули опалення. Він був холодним. Худим. Без тями. Десь глибоко в собі. Я накрила його пледом. Таким гуцульським ліжником, теплим і наповненим енергією прекрасних Карпат, які нам не пощастило жодного разу побачити, лиш чули про них з пісень «Мертвого Півня».

Ненаситність

Десь у середині квітня Саша прокинувся, як ведмідь після сплячки. Схуд, а от мішки під очима стали такими великими, що їх можна було давати в оренду дачникам, аби ті тягали в них картоплю і засаджували нею свої городи. Ми з Ненаситністю сиділи на кухні. Саша повільно поплівся до туалету. Начебто так само, як і в попередні дні, але раптом ми помітили, що його погляд став більш осмисленим. Він ніби повернувся зі своєї деградуючої реальності. Вже знову бачив нас, прислухався, обернувся до нас, кинув швидкий погляд, отже, був готовий боротися з нами. Десь там, у його голові, знову з’явилась надія і зароджувався підступний план втечі. Повернувшись, чоловік не пішов до звичного місця біля батареї, він підійшов до нас.

— Дівчата... Сашенько і ви... Як вас називати?

— Наташенька, — натягнуто посміхнулась Ненаситність.

— Наталочка. Ви ж не московський гріх, а київський, — спробував пожартувати Саша.

— Погоджуюсь, — здивовано промовила «Наталочка».

— Сашенько, Наталочко, я усвідомив свої помилки і прошу вибачення. Сашо... Пробач, будь ласка. — промовивши це, він впав на коліна і схилив перед моїми ногами свою голову. У принципі, так і треба вибачатись за невдалу спробу зґвалтування.

Я мовчала. Тоді мені його слова здавалися нещирими. Та й не можна так швидко давати зрозуміти чоловіку, що ти його пробачила, особливо за такий вчинок. Але моя душа розтанула, я була неймовірно щасливою, що він оговтався, прийшов до тями і просить вибачення. Побачивши, що я нічого не відповідаю, Ненаситність почала говорити за мене, заповнивши паузу.

— Ми з Хтивістю тут якраз говорили про мою роботу. Гуляла я вчора по Троєщині, бачу дівчинка замовляє купальник від «Victoria’s secret». Замовляє на розмір менший! А гроші позичає.

— Ох, — сумно промовила Жадоба, що зайшла до кухні і приєдналась до розмови. Вона знала, як закінчувались ці історії з позичаннями. Побачивши Сашу, який вже незграбно встиг підвестись із колін, вона здивовано привіталась з ним: — Привіт, мужчино.

— Ну, звісно, як тільки вона оплатила замовлення, мої очі почали палати. Але у жінки, як на добро, закінчились усі харчові запаси вдома. Довелося надихати її запахами із квартири поряд, де сусіди смажили курку. Вона довго боролась зі мною. Навіть спати лягла. Натягнула піжаму на свої целюлітики, виключила світло, вкрилась ковдрою. Курку вже встигли доїсти. Тоді я почала задувати до її вікна запах сусідського борщу, який готували аж на першому поверсі. Дотягувала аромати до неї по молекулах, заштовхувала в її фіранку, намучилася з тим. Вона крутилася у ліжку, а я не здавалася. Запхала в кімнатку стільки ароматів борщу, ніби він стояв під ліжком. Посилала їй до голови фантазії про сало, житній хліб, сметанку. Коротше кажучи, через годину вона програла, натягнула джинси і пішла до магазину за чіпсами і пивом. Кажуть, що в маленьких містечках магазини не цілодобові. Бідні гріхи маленьких містечок! А мені от пощастило: дама з п’ятим розміром грудей купила великі чіпси, що були по акції і велике пиво без акції. Щось мені підказує, що у нашій війні я переможу так само, як у цьому маленькому бою, і купальник вона цього літа на свій целюлітик не натягне.

— Ти прекрасна, — промовив Саша.

— Ти вийшов зі свого медитативно-існувального стану? — посміхнулась Жадоба Сашку.

— Так, Жанночко. Я би дуже хотів ще походити з тобою по Києву. Що там сталось, поки я відходив від вашого гніву?

— Ніколи не вгадаєш! Реклама на Інститутській! Її познімали.