Розділ II

— Ось і нагодуєш його, — не здавалась я.

— Ви хочете взяти його з собою знову? Я розділяю цю ідею хоча б тому, що мені вже набридло відчувати його незапашні аромати у нас вдома, — промовила Лінь.

— Ох, добре, добре. Вмовили! Візьму його з собою! — погодилась Ненаситність.

Ще двадцять хвилин — й у вітальні цілковита тиша. Ненаситність була найстрункішою з нас, мала довге біляве волосся, довгі нігті, пухкі губи і густі вії. Їй дуже подобалось тіло фітоняшки. Відколи накачані дівчатка були в тренді, гріхиня постійно носила це тіло на собі. Вона була великим експертом з Інстаграму і водночас найкраще знала, де стоять макарони в АТБ, а де там розташована ковбаса.

Поки гріхиня фарбувала нігті, Саша дивився на неї і боявся промовити зайве слово. Періодично він починав кашляти. Спокуса з огидою підводила погляд на нього, крутила головою і поверталась назад до нігтів. Вона могла б зробити собі манікюр за допомогою думки, але їй подобався цей жіночний процес самостійного творення. Сашко ж згинався, притискав живіт до колін, а потім насилу розгинався. У нього болів хребет, скручувало шлунок, а серце незвично швидко стукало у грудях. Здавалось, він от-от виплюне свій шлунок просто на гламурну Наталку.

Сашкова впевненість несподівано зникла. Відкашлявшись, він переводив подих, сидів на краєчку дивану і мовчав. Гріхиня помітила, як трусяться його коліна, сама ж вона сиділа на дивані, повільно фарбувала ніготь за нігтем. Ніби на роботу йти було зовсім не потрібно. У кімнату через відчинений балкон залетіла муха, облетіла коло по нашій квартирі, а потім повернулась до вітальні, припала до прозорого скла, торкнулась його своїми лапками, намагалась пролетіти крізь нього і не могла. Літала з місця на місце. Ненаситність не поспішала. Куди їй було поспішати? Весною сама природа надихає менше їсти.

— Ти став таким тихим. Боїшся мене?

— Я всіх вас боюсь, — промовив Саша.

Муха тим часом нарешті вилетіла через двері балкона, а Сашко міг лише позаздрити їй.

— Вранці здалося, що у тебе є сенс життя.

— Це була лише гра. Вранці я ввімкнув актора. А зараз вимкнув.

— Ой, ну досить вже дивитись на мене цим жалісливим поглядом. Голодний?

— Та є трохи, — ніяково посміхнувся Сашко.

Біля Ненаситності у нього розігрався неабиякий апетит, немов він щойно підкорив Говерлу або ж плавав у морі кілька годин, втікаючи від злої акули.

— Ну то ходімо зі мною, — Ненаситність подула на свої нігті. — Я подарую тобі новий сенс життя. По суті, all you need is a burger.

— О... бургер...

— На м’якій, гарячій, пухкій булочці. З ледь просмаженою соковитою свинячою котлеткою. Зі свіжим хрумким листям салату. Яскравим кружальцем помідора. Маринованим огірочком. Розплавленим сиром, що тане у роті. З кетчупом і майонезом. Це все немов оркестр, який зіграє симфонію виключно для тебе. Кожен інгредієнт перетворить свій звук на мелодію, а ти просто жуй і ковтай. Жуй і ковтай. Жуй і ковтай.

— ААА! Що ти робиш! Здається, я ще ніколи не був таким голодним!

— Одна частина бургеру буде перетравлюватись у шлунку, і від того буде так добре, настане відчуття ніжної ситості. А тим часом ти відкусиш ще шматочок. З огірочка виділиться сік, жирна котлетка і помідор змішаються, у твоєму роті відбудеться чарівна алхімія їжі. Найпрекрасніша і найдоступніша.

Ненаситність посміхнулась і подивилася на свої нігті. Ідеально! — задоволено посміхнулася собі.