Розділ «Вступ»

Упродовж багатьох віків людство мріє про справедливий, неупереджений і швидкий суд. Перевірку історичною практикою пройшло чимало моделей організації судової влади. Втім кожній суверенній державі притаманні свій самобутній шлях розвитку і власні історичні традиції у здійсненні правосуддя[1]. При цьому залежно від способів своєї реалізації судова влада конкретного історичного періоду може викликати щире захоплення і прагнення до наслідування, а може й стати національною ганьбою, яскравим прикладом знущання держави над власними громадянами та здоровим глуздом.

Судова влада сучасної України сьогодні далеко не така, яка б мала бути в демократичній, соціально-правовій державі. Корупція в судах, вибіркове правосуддя, численні прояви бездушного формалізму і тяганини викликали кризу довіри до судової влади з боку населення, яку, попри всі декларовані реформи й обіцяну люстрацію суддівського корпусу, на час написання цієї праці так і не вдалося подолати.

Тому одним із актуальних завдань української історико-юридичної науки є виявлення, узагальнення та оцінка організації і діяльності судової влади на різних відтинках вітчизняної історії від античних часів і до сучасності. У пропонованій увазі читачів монографії її автори намагалися подати з позицій філософії та загальної теорії права деякі основи сучасної теорії судової влади і на цьому ґрунті дати наукову об’єктивну оцінку тим моделям організації судової влади, які в різний час існували в межах території сучасної України, починаючи від Давньої Скіфії, античних держав Північного Причорномор’я, Київської Русі, Галицько-Волинської держави й аж до сьогодення. При цьому інституційні та функціональні характеристики судової влади розглядалися в контексті ідеологічних і теоретичних поглядів відповідної доби, доповнювалися колективним портретом тогочасної судової еліти — людей, яким було довірено здійснення від імені держави судової влади. Особлива увага приділена досвіду українських держав XX століття, зокрема УСРР-УРСР, юридичним і фактичним правонаступником якої є сучасна незалежна Україна. Історичний ретроаналіз завершується висвітленням підходів до судової влади, закріплених у Конституції України 1996 р.

Автори дотримувалися принципу написання праці передусім на документальній основі, тому, з повагою звертаючись до доробку своїх попередників, час від часу все ж мусили критично поставитися до тих їхніх висновків, які не підтверджуються історичними першоджерелами, зокрема нововведеними в науковий обіг архівними матеріалами.

Написанню монографії передувало широке обговорення проблем судової влади на XXV Міжнародній історико-правовій конференції «Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку», яка відбулася у вересні 2011 р. в м. Саки. Матеріали цієї конференції[2] органічно доповнюють історико-правовою конкретикою нашу монографію, яка значною мірою має узагальнювальний характер і через обмеженість свого обсягу не в змозі охопити весь широкий спектр питань, пов’язаних з функціонуванням окремих інститутів судової влади.

Автори висловлюють сподівання, що ця монографія певною мірою практично посприяє реформуванню сучасної судової влади в Україні. На нашу думку, в історії, звісно, немає прямих відповідей на актуальні питання сьогодення, але історичний досвід, якщо його правильно врахувати, багатий на паралелі й аналогії, які можуть підказати сучасним державотворцям адекватні шляхи вдосконалення організаційно-правових форм судової влади, подолання її відчуження від населення тощо.

Монографію підготували:

Усенко Ігор Борисович, завідувач відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (концепція й авторизована наукова редакція праці, вступ, підрозділи 1.3 і 10.1, матеріали до розділів 5, 7 і 8, висновки);

Ярмиш Олександр Назарович, позаштатний головний науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист України (підрозділ 7.3);

Бойко Ігор Йосипович, професор кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор юридичних наук, професор (підрозділи 4.2 і 8.1–8.3);

Гавриленко Олександр Анатолійович, професор кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор (розділ 2);

Бігун В’ячеслав Степанович, здобувач докторського ступеня відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук (підрозділ 1.1);

Бондарук Тетяна Іванівна, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник (розділ 4, крім підрозділу 4.2);

Віслобоков Кирило Асенович, науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат історичних наук (розділ 6);

Зайцев Леонід Олександрович, доцент кафедри фундаментальних юридичних дисциплін Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент (підрозділ 10.3);

Іванова Анастасія Юріївна, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук (розділ 9);

Малишев Олександр Олегович, науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук (підрозділ 7.1);

Музика Ірина Володимирівна, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, доцент (підрозділи 10.4-10.7);

Окіпнюк Володимир Тарасович, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Національної академії Служби безпеки України (Київ), кандидат юридичних наук, доцент (підрозділ 10.2);