Розділ «Глава XII Як страшно було в лісі!»

Незвіданий світ

Як страшно було в лісі!

Останнім часом пам’ять утинає зі мною злі жарти, але, здається, у попередньому листі згадувалося, що я був сам не свій від гордості, коли троє таких неабияких людей, як мої супутники, із вдячністю потисли мені руку. За їхніми словами, я врятував або принаймні значно полегшив наше становище. Як наймолодший член експедиції, я поступався моїм товаришам в усьому, що стосувалося досвіду і твердості характеру, і з перших же днів нашої подорожі залишався в тіні. Але тепер настав і мій час. Та шкода! Гординя до добра не призводить. Почуття самовдоволення і нова для мене впевненість у своїх силах призвели до того, що тієї ж ночі мені довелося витримати таке випробування, про яке я дотепер не можу згадати без жаху.

Ось як це сталося. Схвильований понад усяку міру своїм вдалим підйомом на верхівку дерева гінкго, я ніяк не міг заснути. Тієї ночі першим чергував Саммерлі. У неяскравому світлі багаття виднілася його безглузда, кутаста фігура. Він сидів згорбившись, поклавши гвинтівку на коліна, і клював носом так, що його цапина борідка раз у раз здригалася. Лорд Джон лежав, загорнувшись у свою південноамериканську ковдру — пончо, і його зовсім не було чутно. Зате густий і голосний храп Челленджера розносився по всьому лісу.

Повний місяць світив яскраво; нічне повітря так і пробирало холодком. Яка ніч для прогулянки! І раптом у мене сяйнула думка — а чому б і справді не прогулятися? Що, якщо я тихенько вийду з табору, знайду дорогу до центрального озера і вранці повернуся з цілою купою новин? Адже тоді акції мої піднімуться ще вище! І якщо Саммерлі змусить нас знайти який-небудь спосіб вибратися звідси, ми повернемося в Лондон із найточнішими відомостями про центральну частину Країни Мепл-Уайта, де, крім мене, не побував ніхто. Я згадав Гледіс… «Людина — сама творець своєї слави», — пролунало в мене у вухах. Згадав і Мак-Ардла. Який матеріал для газети — на цілу шпальту! Яка кар’єра чекає мене попереду! Почнеться війна, і, може, мене пошлють кореспондентом на театр воєнних дій. Я схопив першу гвинтівку, що трапилася, патрони були в мене в кишенях і, розібравши завал біля входу у форт, прослизнув за огорожу. Озирнувшись наостанок, я побачив нашого горе-вартового Саммерлі, що як і раніше дрімав поруч загасаючого багаття, розмірено, наче китайський болванчик, погойдуючи головою.

Після перших же ста ярдів мені стала зрозумілою вся нерозсудливість мого вчинку. Я, здається, вже згадував на сторінках цієї хроніки, що палкість уяви заважає мені стати по-справжньому сміливою людиною, згадував і про те, що понад усе на світі боюся набути репутації боягуза. Ось цей острах і штовхав мене вперед. Я просто не міг би повернутися в табір голіруч. Навіть якби товариші й не кинулися мене і не довідалися б про мою малодушність, однаково я не знайшов би собі місця від пекучого сорому. Одночасно мене раз у раз проймав дрож, і я готовий був віддати все, аби знайти гідний вихід з цього безглуздого становища.

Як страшно було в лісі! Дерева стояли такою щільною стіною, листя в них було таке густе, що місячне світло майже не проникало сюди, і лише гілки на самій верхівці філігранним візерунком простягалися на тлі зоряного неба. Звикнувши помалу до темряви, очі мої почали дещо розрізняти в ній. Деякі дерева таки виднілися в цьому мороці, інші зовсім тонули у вугільно-чорних провалах, від яких я з жаху кидався, тому що часом вони здавалися мені входами в якісь печери. Я згадав нестямний крик приреченого на загибель ігуанодона, що розносився по всьому лісу. Згадав і бородавчасту закривавлену морду, що майнула перед і мною при світлі смолоскипа лорда Джона. Безіменне страшне чудовисько полює в цих самих місцях. Воно може в будь-яку мить кинутися на мене з лісової пітьми. Я зупинився, вийняв з кишені патрон і відкрив затвор гвинтівки. І раптом серце завмерло в мене в грудях. Це була не гвинтівка, а дробовик.

І я знову подумав: «Чи вже повернутися?» Привід цілком достатній, ніхто не посміє сумніватися в причинах моєї невдачі. Але дурна гордість повставала проти цих слів. Ні, я не хотів, я не міг допустити, щоб мене спіткала невдача. Якщо вже на те пішло, то перед лицем тих небезпек, що мені тут, цілком ймовірно, загрожують, гвинтівка виявиться не менш марною зброєю, ніж мисливська рушниця. Повертатися до табору і виправляти помилку не має сенсу — вдруге мені не вдасться піти звідти непоміченим. Доведеться пояснювати свої наміри, і тоді я втрачу ініціативу. Після недовгих вагань я абияк зібрався з духом і рушив далі, тримаючи марний дробовик під пахвою.

Лісова пітьма лякала мене, але на прогалині ігуанодонів, осяяній рівномірно місячним світлом, мені стало ще страшніше. Я уважно оглянув її, сховавшись у кущах. Чудовиськ не було видно. Трагедія, нещасним героєм якої став один з ігуанодонів, імовірно, змусила інших піти з цього пасовища. Туманна сріблиста ніч була безмовна — ні шереху, ні звуку. Набравшись хоробрості, я швидко перебіг прогалину і по той її бік знову вийшов до струмка, що служив мені дороговказною ниткою. Цей веселий супутник біг, з лопотанням і дзюркотом, як той дорогий моєму серцю струмок у рідній стороні, де я ще хлопчиком ловив вночі форель. Якщо йти вниз за течією, він виведе мене до озера: якщо підніматися вгору, повернешся назад у табір. Струмок раз у раз губився серед кущів, але його безугавний дзюркіт увесь час стояв у мене в вухах.

Чим нижче під ухил, тим більше і більше рідів ліс, поступово поступаючись місцем заростям чагарника, серед яких лише подекуди піднімалися високі дерева. Йти легшало, і тепер я міг дивитися в усі боки, залишаючись непоміченим. Мій шлях проходив повз болото птеродактилів, і відтіля назустріч мені із сухим шелестом і свистом злетів у повітря один із цих гігантів, розмах крил якого був щонайменше футів двадцять. От він заслонив диск місяця, і перетинчасті крила, пронизані сліпучо-білим сяйвом, темним контуром кістяка виступили в мене над головою. Я кинувся в кущі, знаючи з досвіду, що досить цьому чудовиську подати голос, і на мене хмарою налетять його огидні побратими. І тільки після того, як птеродактиль опустився в хащу кущів, я обережно рушив далі.

Ніч була винятково тиха, але от цю тишу порушило глухе, рівне рокотання, що з кожним моїм кроком ставало все голосніше і голосніше. Нарешті, я зупинився зовсім поруч із джерелом, з якого виходив цей звук, що нагадував клекотіння окропу в казані, і зрозумів, у чому тут справа. Посередині невеликої галявини виднілося озеро, вірніше велика калюжа, тому що в діаметрі вона була не більше водойми в Трафальгар-сквері. Її чорна, як дьоготь, поверхня безперестану здувалася бульбашками, що лопалися, виділяючи газ. Повітря над калюжею тремтіло від жару, а земля навколо була до того гаряча, що, торкнувшись її долонею, я відразу відсмикнув руку. Очевидно, могутній вулканічний процес, який багато століть тому здибив плато над земною поверхнею, ще не скінчився. Нам уже доводилося бачити тут, серед пишної зелені, чорні уламки скель і застиглу лаву, але цей резервуар з рідким асфальтом був першим незаперечним доказом того, що старовинний вулкан продовжує діяти і по цю пору. На жаль, мені треба було поспішати, щоб повернутися в табір до світанку, і я не затримався тут.

До кінця днів своїх я не забуду цього страшного шляху. Освітлені місяцем прогалини я обходив по самих краях, намагаючись триматися в густій тіні. У заростях раз у раз завмирав від страху, чуючи тріск гілок, крізь які пробирався який-небудь звір. Величезні тіні виникали переді мною і знову зникали, безшумно ковзаючи на м’яких лапах. Я часто зупинявся з твердим наміром повернути назад, і кожного разу гордість перемагала страх і гнала мене вперед до наміченої мети.

Нарешті (на моєму годиннику був початок другої), у просвіті між деревами блиснула вода, і хвилин через десять я вже стояв в очеретах, на березі центрального озера. Мене давно мучила спрага, і я ліг ниць і припав до води; вона була холодна і дуже свіжа на смак. У цьому місці до берега вела широка, поцяткована безліччю слідів стежина — очевидно, звірі приходили сюди на водопій. Біля самої води величезною брилою піднімалася застигла лава. Я піднявся на неї, ліг і озирнувся на всі боки.

Перше, що постало моєму погляду, вразило мене своєю несподіванкою. Описуючи краєвид, що відкривався з вершини дерева гінкго, я згадував про темні плями на скелястій гряді, які можна було прийняти за входи в печери. Глянувши тепер у той бік, я побачив безліч круглих отворів, що світяться яскравим червонуватим вогнем, наче ілюмінатори океанського пароплава в нічній темряві. Спочатку я подумав, що це відблиск лави, яка вирує в непогаслому вулкані, але відразу відмовився від такого припущення. Лава вирувала б де-небудь унизу, а не високо серед скель. Тоді що ж це означає? Неймовірно, але, очевидно, іншого пояснення не підшукаєш: ці червонуваті плями — не що інше, як відблиски багать, що горять у печерах, багать, розпалити які могла тільки людська рука. Отже, на плато є люди. Які блискучі результати дала моя нічна прогулянка! З такими звістками нам не соромно буде повернутися до Лондона.

Я довго дивився на ці червоні мерехтливі відблиски. Мене відокремлювало від них не менше дев’яти миль, але навіть на такій відстані можна було роздивитися, як вони то загасали, то спалахували яскравіше, то зовсім зникали в мене з очей, коли їх затуляли чиїсь тіні. Чого б я тільки не дав, щоб підібратися до цих печер, заглянути в них і потім повідати моїм супутникам про зовнішній вигляд і спосіб життя людської раси, яка населяє цей таємничий куточок земної кулі! Зараз про це не було чого й думати, але навряд чи хто-небудь з нас схоче залишити плато, не довідавшись до пуття, хто ховається в цих печерах.

Озеро Гледіс — моє озеро! — блищало переді мною, як ртуть, а в самому центрі його відбивався світлий лик місяця. Воно було неглибоке: з води в декількох місцях проглядали піщані обмілини. Гладка поверхня озера жила своїм життям — на ній з’являлися то кола, то легкі брижі; от риба блиснула срібною лускою, от з’явилася горбата аспідно-чорна спина якогось чудовиська. Дивна істота, схожа на величезного лебедя з довгою гнучкою шиєю, пройшла краєм жовтої обмілини, потім грузно гепнулася в озеро і попливла. Її вигнута шия і в’юнка голова довго виднілися над водою. Потім вона пірнула і більше вже не з’являлася.

Незабаром я спрямував усю свою увагу на те, що відбувалося майже поруч моїх ніг. На березі з’явилися два звірі, схожі на великих армадилів[50]. Вони припали до води і швидко працювали довгими червоними стрічками язиків. Слідом за ними на водопій з’явився величезний гіллясторогий олень з ланню і двома оленятами. Такої величної істоти, напевно, більше ніде не знайдеш, крім як у Країні Мепл-Уайта; і лось і американський олень були б йому до плечей. Усе сімейство мирно пило воду, але раптом самець застережно пирхнув, і вони миттю зникли в очеретах. Армадили теж зашкутильгали геть. На стежині з’явилася якась нова істота — справжнє чудовисько.

У мене промайнуло в голові: де ж я бачив цього виродка з крутою спиною, усадженою трикутними зубцями, з маленькою пташиною голівкою, опущеною майже до самої землі? І раптом згадав: це ж стегозавр, якого Мепл-Уайт відбив на сторінках свого альбому, те чудовисько, яким насамперед зацікавився Челленджер. От він переді мною — може бути, той самий звір, що зустрівся американському художникові. Земля здригалася під його страшною вагою, воду він хлебтав так голосно, що ці звуки будили ніч. Хвилин п’ять стегозавр стояв зовсім поруч із мною. Варто мені простягнути руку, і я б торкнувся цих огидних зубців, що здригалися при кожному його русі. Напившись, чудовисько побрело геть і сховалося серед валунів.

Я вийняв годинник — була пів на третю, саме час повертатися в табір. Зворотний шлях не викликав у мене жодних сумнівів, тому що я йшов сюди, тримаючись лівого берега струмка, а струмок вливався в центральне озеро за декілька кроків від мого спостережного пункту. Отже, я в найкращому настрої покрокував до табору, пишаючись результатами своєї нічної прогулянки і тією купою новин, що піднесу товаришам. Звичайно, найважливіша новина — це освітлені зсередини печери, де, цілком імовірно, живе якесь плем’я троглодитів. Але мої спостереження над центральним озером теж дечого варті. Я можу засвідчити, що воно повне живих істот, і, крім того, опишу кілька нових видів доісторичних сухопутних тварин, які не зустрічалися нам дотепер. Небагато знайдеться людей на світі, думав я, що за одну ніч — і яку надзвичайну ніч! — змогли б внести коштовний вклад у скарбницю людських знань.

Поглинений своїми думками, я повільно піднімався вгору схилом і вже був приблизно на півдорозі до табору, коли дивні звуки, що почулися позаду, повернули мене до дійсності. Це було щось середнє між хропінням і ревінням — глухим, низьким і грізним. Очевидно, поблизу з’явився якийсь звір, але в темряві нічого не можна було роздивитися. Я додав кроку і, пройшовши ще з півмилі, знову почув ті ж звуки. Цього разу вони були набагато голоснішими і страшнішими. Серце завмерло в мене в грудях при думці, що за мною хтось женеться. Я весь похолов і відчув, як волосся встало сторч у мене на голові. Нехай ці чудовиська рвуть одне одного на шматки, така боротьба за існування, але щоб вони нападали на сучасну людину, полювали на владику світу — з цією страшною думкою я не міг примиритися. Переді мною знову виникло це страшне видіння з Дантового «Пекла» — залита кров’ю морда, освітлена на мить палаючою гілкою лорда Джона. Я стояв, дивлячись назад у двоє очей, на залиту місяцем стежину, і коліна в мене підгиналися від страху. Таке може тільки приснитися: тиша, сріблисті місячні відблиски на прогалинах, чорні плями кущів. І раптом цю грізну тишу знову прорізало те ж саме низьке, гортанне гарчання. Воно лунало ще голосніше, ще ближче. Сумнівів бути не могло: мене хтось вистежував, і відстань між мною і моїм переслідувачем скорочувалася з кожною хвилиною.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвіданий світ» автора Конан Дойл А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава XII Як страшно було в лісі!“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи