Розділ «Глава XII Як страшно було в лісі!»

— Пошліть в індіанське селище, сер. В індіанському селищі багато мотузок зі шкіри. Унизу є індіанець, пошліть його.

— Зідки він узявся?

— Це наш індіанець. У нього все забрали, а самого побили. Він повернувся. Тепер візьме листа, принесе мотузки — все зробить.

Візьме листа… Що ж, це думка! Можливо, хто-небудь прийде нам на допомогу? Але навіть якщо нас не врятують, відкриття, якими ми збагатили науку, дійдуть до наших друзів, і світ довідається, що ми загинули не даремно. Два листи були в мене вже готові. За сьогоднішній день напишу третій, в якому хід подій буде доведений до останньої хвилини. Індіанець доставить мої листи туди, у цивілізований світ.

Я наказав Самбо піднятися на стрімчак ще раз ближче надвечір, і весь цей сумовитий день присвятив опису того, що сталося зі мною минулої ночі. До листів я додав також коротеньку записку, яку індіанець повинен буде вручити першому-ліпшому білому — торговцю або капітану якого-небудь судна. У записці було сказано, що наше життя залежить від того, чи надішлють нам канати. Увечері я переправив Самбо всі листи і свій гаманець із трьома фунтами стерлінгів. Гроші призначалися індіанцеві, а за канати йому була обіцяна удвічі більша сума.

Тепер, дорогий містере Мак-Ардле, ви зрозумієте, яким чином мої листи дійшли до вас, і довідаєтеся всю правду про свого нещасного кореспондента, в разі, якщо він більше не напише вам жодного рядка. Зараз я занадто змучений і занадто пригнічений, щоб будувати які-небудь плани. Завтра подумаю про подальше і, не втрачаючи зв’язку з табором, почну пошуки моїх нещасних товаришів.