Розділ «Частина друга»

Із тридцятьох днів пророцтва залишилося тільки два, коли Ланнон Гіканус і його супровід нарешті прибули до затоки Маленької Риби на найдальших південних берегах великого озера. Було вже поночі, коли десятеро кораблів флоту кинули якір у мілких водах затоки, і їхні смолоскипи та лампи прокреслили довгі червонясті стежки світла на чорних водах.

Ланнон стояв біля дерев’яного планшира на палубі флагманського корабля й дивився через поля папірусу та сховані в його хащах протоки на південь, де починалася відкрита рівнина й нескінченно простягалася в невідомість. Він знав, що тут ховається його доля та доля його народу. Він полював протягом двадцяти вісьмох днів і тепер відчував, як незвичний холод страху обдуває його зброю та його шию, страх не перед жахливим звіром, а перед тим, що може статися, якщо звір і далі уникатиме зустрічі з ним.

Позад нього почулися легкі кроки по дерев’яній палубі, й Ланнон швидко обернувся. Його рука на руків’ї кинджала під шкіряним плащем розслабилася, коли у світлі смолоскипів він побачив постать того, хто підходив.

– Привіт, Гаю, – привітав він його.

– Високосте, тобі слід тепер поїсти й лягати спати.

– Вони вже прийшли?

– Поки що ні, але до ранку вони прийдуть, – відповів горбань, наближаючись до свого царевича. – Іди поїж. Завтра тобі буде потрібна тверда рука і ясне око.

– Іноді мені здається, що в мене десять дружин, а не дев’ять, – засміявся Ланнон і відразу пожалкував за свій жарт, побачивши, як кров затьмарила обличчя горбаня; він провадив: – Ти потураєш мені, старий друже, але, думаю, сьогодні вночі мені навряд чи пощастить заснути з тим малим успіхом, із яким я полював на великого лева протягом тих двадцяти вісьмох днів, які минули після похорону мого батька.

Він обернувся назад до поручня, біля якого стояв, і подивився на інші дев’ять кораблів. То були кораблі дев’ятьох родин, що прибули сюди подивитись, як він підтвердить своє право на трон Опета та чотирьох царств, подивитись, як він уполює великого лева.

– Подивись на них, Гаю. – І його друг підійшов до нього. – Чи багато з них піднесли жертви богам із проханням, щоб я зазнав невдачі?

– Троє з них напевне – ти знаєш, кого я маю на увазі. А можливо, таких і більше.

– А як щодо тих, хто ставиться лояльно до династії Барка, ти думаєш, що цим ми можемо довіряти без запитань?

– Ти знаєш їх також, мій володарю. Габбакук Лал стоятиме за тебе, доки вода в морях перетвориться на пісок, родина Амон, родина Гасмон…

– Атож, – урвав його Ланнон. – Я знаю їх, Гаю, знаю кожного з них, знаю всі «за» і «проти». Я звернувся до тебе з цим запитанням, аби спізнати втіху, почувши твій голос.

Він доторкнувся до плеча горбаня приязним жестом, перш ніж відвернутися й знову спрямувати погляд на південну пустелю.

– Коли було проголошене пророцтво, чи спадало їм на думку, що настане день, коли великий лев покине наш край? Коли спадкоємець престолу протягом тридцятьох днів блукатиме по цих землях, намагаючись виконати своє завдання, навіть не натрапивши на сліди лева на пісках Опета?

Ланнон заговорив із несподіваним гнівом. Він закинув плащ собі на плече і склав руки на голих грудях. Його шкіра була недавно змащена і м’язи виблискували у світлі смолоскипів, він стиснув власну плоть довгими сильними пальцями.

– Мій батько вбив лева на двадцять п’ятий день, і це сталося сорок шість років тому. Ходила чутка, що вже тоді з великим левом було покінчено. Відтоді про скількох левів надходили повідомлення від розвідників?

– Мій володарю, боги все вирішать, – спробував заспокоїти його Гай.