Розділ «Частина друга»

Гай обернувся й наблизився до тварини. Бик належав до породи, яку вивели протягом короткої історії Опета, білий із сірими плямами, з жирним горбом на плечах і широкими прямими рогами. Він стояв спокійно, коли Гай узяв сокиру з грифами від одного з жерців. Півколо шляхетних людей трохи розступилося, звільнивши місце, де сокира могла б розмахнутися, а кров бризнути.

– Великий Ваале, прийми нашого посланця! – крикнув Гай і підняв сокиру, яка віддзеркалила низькі промені сонця від осяйного леза.

Падаючи, воно сердито засичало й акуратно перетнуло шию бика, його голова ніби сама відстрибнула від тулуба. Залишившись без голови, тіло впало навколішки, і кров бризнула з нього фонтаном.

Гай сперся на сокиру в типовій позі сокирника, який захотів відпочити.

– Знак, великий Ваале! – закричав Гай, і його слова прозвучали радше як вимога, ніж прохання. – Подай своїм дітям знак!

Його голос здався зовсім слабеньким посеред неозорості болота, неба й води. Нескінченна тиша боліт налягла на них, тиша віків у задимленому рожевому світанку.

Табун гусей пролетів над головою, важко лопочучи крильми, витягши довгі шиї, відбиваючись темними силуетами на тлі рожевих потоків підфарбованого сонцем туману. Гай подивився на них із надією, його опанувала спокуса побачити в них знаки бога.

– Подай же нам знак, великий Ваале!

Він відкинув спокусу, але його роздратування зростало. Жертву було принесено з доскіпливою точністю, бика забито одним-єдиним ударом сокири – невже це стане одним із тих випадків, коли увага бога блукає невідь-де або він уперто не хоче дослухатися, чого там просять у нього його вірні. Гіпопотам захлюпотів і зафоркав у затоці, й Гай із надією обернувся до нього, але велика й жирна морська корова лише поляпала вухами, ніби крильми, і поринула під воду, утворивши вир.

– Подай нам знак, великий Ваале!

То було третє й останнє прохання, й воно негайно дістало відповідь.

Із-поза хащів папірусу долетів моторошний звук, який примусив злетіти водяних птахів, який потряс пухнасті білі голівки папірусного очерету, який, здавалося, покотився в небі, як грім. То був звук, якого ніхто з них ніколи не чув раніше. Рик великого лева.

Сердитий погляд Гая зник під блаженною усмішкою, і він подивився своїми очима газелі, що були затінені довгими віями, на наступника престолу.

– Боги відповіли тобі, Ланноне Гіканус.

Він подивився на обличчя жерців і шляхетних вельмож, і воїнів, і мисливців – усі вони дивилися на нього із забобонним жахом. Згодом він принесе Ваалові окрему жертву, нічого надто показного або коштовного, курча, можливо, як знак подяки за чудову співпрацю. Сьогоднішня церемонія була однією з найбільш вдалих. Гай був у такому захваті від свого успіху, що не міг відмовитися від ще одного акторського жесту.

– Ходи, царю Опета, й забери свого великого лева, – сказав він.

Маленький бушмен повів їх однією із буйволячих стежок. Вони йшли в зеленому тунелі водяної рослинності, голівки папірусу змикалися вгорі й ховали від них небо, під ногами хлюпав вологий торф’яний ґрунт, пліснявий тваринний болотяний дух забивав їм ніздрі. Нарешті вони вийшли на відкриту місцевість, порослу травою. Коротка світло-зелена трава була витоптана незліченними стадами буйволів, яких блукало безліч на цій ділянці узбережжя.

Бушмен зробив оберт і повів їх понад краєм заростів папірусу. То була чимала процесія, чотири чи п’ять сотень людей, бо деякі представники шляхетних родин не хотіли сходити на берег, щоб подивитися на великого лева, без цілого загону лучників і сокирників навколо них. Вони тяглися далеко позаду кортежу Ланнона, який складався з Мурсила, головного мисливця, від якого ширився густий запах фруктового зенґзького вина, бушмена, Гая, наступника престолу та двох його зброєносців.

Того ранку боги були добрими, як і їхні обіцянки. Бушмен повів їх навколо ще однієї ділянки, зарослої папірусами, яка вдавалася в рівнину, наче палець обвинувача, й коли вони обминули його, то вийшли на інший простір – відкриту місцевість, порослу травою. То була природна рівнина, обмежена з трьох боків хащами темного очерету, широченний килим соковитої трави з півмилі завширшки.

Десь посередині цієї відкритої місцевості на однаковій відстані один від одного лежали шість темних об’єктів, ясно видимі на відкритій рівнині, але відстань до них була надто велика, аби впізнати, що то є.