– Ваале, допоможи мені бігти швидше! – молився Гай, поки біг до свого царевича, й бачив, як той намагається зіп’ястися на ноги.
Великий лев підкрадався до нього, притискаючись до землі й просуваючись уперед короткими стрибками.
Гай біг, скільки було в нього сили, підштовхуваний жахом і страхом за свого повелителя. Ланнон уже стояв на ногах, відступаючи від кота, який неухильно наближався. Рух розбуджував мисливський інстинкт великого лева; він підповзав дедалі ближче й ближче.
Гай закричав:
– Я тут! Сюди!
І кіт уперше його помітив. Він підняв голову й подивився на нього. Довгі й світлі ікла виблискували, жовті очі вражали неймовірною красою.
– Так, так! – кричав Гай. – Я тут!
Він побачив, як Ланнон спіткнувся й упав, зникнувши в траві, але він стежив за звіром. Побачив, як його хвіст напружився, а голова впала до землі. Звір пішов у напад, і Гай спостерігав його наближення. Він став, упершись у свої могутні довгі ноги, із сокирою на плечі й дозволив коту бігти прямо на нього.
Коли той наблизився майже впритул, він зосередив погляд на чорній плямі між очима великого лева й міцніше обхопив руками сокиру, ретельно приладнавши її на плечі.
Сокира піднялася вгору, а великий лев, що мав неясний плямистий колір, подолав останні кілька кроків м’яким стрибком і грізно навис над маленьким горбатим чоловічком.
– За Ваала! – заволав Гай, і сокира застогнала в польоті.
Лезо з тріском розкололо череп, проникло в мозок великого лева, й сокиру висмикнуло з рук Гая, коли мертвий звір усією своєю вагою вдарив йому у груди.
Гай вибрався нагору з великої глибини і з довгого тунелю, заповненого левиним риком, і коли розплющив очі, то побачив, що над ним у сонячному світлі схилився, стоячи навколішки, Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета.
– Дурень, – сказав йому цар, його розпухле обличчя з засохлою кров’ю вкривали синці. – Хоробрий маленький дурень.
– Я справді хоробрий, – прошепотів Гай, долаючи біль. – Але дурнем ти називаєш мене дарма, величносте.
І побачив, як в очах Ланнона з’явився вираз полегкості.
Вони повісили мокрі шкури двох великих левів на головну щоглу корабля, й Ланнон Гіканус, лежачи на ложі з м’якого хутра, одержав клятви вірності від голів дев’ятьох родин Опета. Гай Бен-Амон тримав у руках чашу життя, попри протести царя.
– Ти повинен відпочити, Гаю. Ти тяжко поранений, я думаю, ребра твоєї грудної клітки зламано…
– Мій володарю, я носій чаші. Невже ти хочеш позбавити мене цієї честі?
Асмун першим із дев’ятьох давав клятву. Сини допомогли йому встати з нош, але він відштовхнув їхні руки, коли наблизився до Ланнона.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонячний Птах» автора Вілбур Сміт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 9. Приємного читання.