Розділ «Частина друга»

Мурсил, головний мисливець, заговорив до провідника-пігмея якоюсь нікому не відомою мовою. Гай зробив собі помітку, що він повинен вивчити цю мову, бо то була єдина мова в усіх чотирьох царствах, якою він не вмів розмовляти.

– Мій володарю, він каже, що то мертві буйволи, вбиті великим левом.

Переклад Мурсила надходив на теплій хвилі випарів вина.

– А де звір? – запитав Ланнон, і бушмен показав пальцем.

– Він отам, за другим трупом. Він побачив нас та почув і ліг, щоб заховатися, – пояснив Мурсил.

– Він його бачить? – запитав Ланнон.

– Так, мій володарю. Він бачить кінчики його вух та його очі. Звір спостерігає за нами.

– На такій відстані? – запитав Ланнон із недовірою, дивлячись униз на бушмена. – Я не вірю, що це можливо.

– Це правда, мій володарю. У нього очі орла.

– На твій страх і ризик, якщо він помиляється, – застеріг Ланнон.

– На мій страх і ризик, – із готовністю погодився Мурсил, і Ланнон обернувся до Гая.

– Підготуймося, мій Сонячний Пташе.

Поки вони звільняли Ланнона з його обладунку, туго обмотували йому поперек тканиною і взували йому на ноги легкі мисливські сандалі, підійшла решта компанії. Декого зі старих вельмож піднесли на ношах. Ашмун, тендітний і сивий, зупинив своїх носіїв біля Ланнона.

– Бажаю тобі чисто вбити звіра, – побажав він наступникові престолу. – Так, як це зробив твій батько.

І вони понесли його туди, звідки він міг бачити поле. Компанія розтяглася понад краєм заростів папірусу, їхня зброя та обладунки блищали в сонячному світлі, їхні червоні, білі та багряні шати були плямами яскравих кольорів на темному тлі очерету. Запанувала тиша, коли Ланнон ступив уперед й обернувся, щоб подивитися на них.

Його тіло було голе, крім настегенної пов’язки, а шкіра гладенька й напрочуд біла, крім як у тих місцях, де сонце позолотило його обличчя та деякі ділянки тіла. Це було прекрасне тіло, високе й граційно збудоване, широке в плечах, із вузькою талією та пласким животом. Кучері перев’язані на голові пурпуровою стрічкою, а руда, як золото, борода розчесана й закручена до шиї.

Він подивився на ряди попереду, які налаштувалися спостерігати.

– Заявляю свої права на місто Опет та чотири царства, – сказав він просто, і його голос чітко долетів до кожного з них.

Гай приніс йому зброю. Спочатку щит – шкуру буйвола, натягнену на довгий овал, високий, як чоловік, і широкий, як його плечі. У центрі щита були «очі», двоє лютих совиних очей, намальованих білим і жовтим кольорами. Коли вони дивилися на звіра, то зображували природний агресивний погляд, який зазвичай спонукав хижака до нападу.

– Нехай цей щит захистить тебе як годиться, – тихо побажав йому Гай.