Спін

Роберт Чарльз Вілсон

СПІН

Перша книга SPIN-серії

Copyright © 2005

Анотація

Переможець премії Х’юго за кращий роман 2006 р.

Одного разу вночі, в жовтні, коли йому було дванадцять, Тайлер Дюпре з друзями стояв на задньому дворі і побачив, як гаснуть зірки. Всі вони спалахнули в чудовому візерунку і зникли, і на зміну їм прийшов плаский і порожній чорний бар’єр. Він і його кращі друзі, Джейсон і Діана Лайтони на власні очі бачили те, що стало відоме як Великий Бар’єр, який вплинув на їхні подальші долі.

Ефект був всесвітнім. Сонце стало безликим диском і джерелом тепла, а не астрономічним об’єктом. Місяць зник, але припливи залишилися. Мало того, усі супутники зійшли з орбіти і попадали на землю, їх оглянули і виявилося, що вони пробули в космосі набагато довше, ніж відпущений їм термін перебування у космосі. Коли Тайлер, Джейсон і Діана підросли, космічні зонди виявили дивну істину: бар’єр штучний і породжений величезним інопланетним артефактом. Час за межами бар’єру біжить швидше, ніж усередині - одному дню на Землі відповідає більше ста мільйонів років зовні. У такому випадку агонія Сонця відбудеться приблизно через сорок років земного часу.

Джейсон, тепер багатообіцяючий молодий учений, присвячує своє життя роботі по відверненню апокаліпсису. Діана кидається в гедонізм, одружившись на лідерові культу нової релігії, яка використовує страх людей перед артефактом.

Земля посилає на Марс експедицію з роботами, щоб ті зробили планету придатною до життя. Потім вони відправляють туди людей… і невдовзі отримують звідти посла з тисячолітньою історією заселення Марса. Тоді зонди Землі показують, що ідентичний бар’єр з’явився і навколо Марсу. Джейсон відчайдушно розсіває у навколоземному космічному просторі самовідтворювані машини, які будуть розсилати свої копії зовні бар’єру, і доповідатимуть про те, що вони знаходять.

На Землю чекає багато несподіванок.

Роман

4X109 Р.Х.

Ми всі падаємо, і ми всі зрештою приземляємося де-небудь.

Отже, сталося так, що ми зняли кімнату в Паданзі, на третьому поверсі готелю в колоніальному стилі, всередині якого не було помітно впливу часу.

Дев’ять сотень євро подарували нам усамітнення і балкон з видом на Індійський океан. У гарну погоду, на яку природа не скупилася останні кілька днів, можна було побачити ближчу частину Арки: білу вертикальну лінію серед хмар, яка піднімалася з-за обрію і зникала в блакитному серпанку. Вражало, що тільки частину всієї структури було видно із західного узбережжя Суматри. Дальня нога арки опускалася до підводних піків Карпентер Рідж, - більш ніж за тисячу кілометрів далі, нависаючи над Ментавійською затокою, - Арка виглядала як обручка, яка впала одним краєм догори в невелику калюжу. На суші вона протяглася би від Бомбея на східному узбережжі Індії до Мадрасу на заході. Або, скажімо, приблизно від Нью-Йорка до Чикаго.

Діана більшу частину дня проводила на балконі, загораючи в тіні вицвілої смугастої парасольки. Вона була зачарована краєвидом, і я був задоволений і радий, що вона, - після всього, що сталося, - була все ще здатна на таке чуттєве задоволення.

Я приєднався до неї надвечір. Захід був найкращим часом. Вантажне судно, яке рухалося уздовж узбережжя до порту Телук Баяр, розцвіло намистом вогнів в офшорній чорноті, відблиски вогнів легко ковзали по воді. Поруч ноги арки вони мерехтіли, як виблискуючий червоний лак, що закріплював небо в морі. Ми спостерігали, як тінь Землі поволі піднімалася на Арку, і місто поступово огортала темнота.

Це була технологія, для якої годилася цитата “неможливо відрізнити від магії”. Хто, як не магія створювала безперервний потік повітря над Бенгальською затокою в Індійський океан і транспортувала надводні кораблі до далеких дивних портів? Яке диво інженерії виготовило структуру довжиною в тисячу кілометрів, що утримувала свою вагу? Навіщо це було зроблено, і як це зробили ті, хто її робив?

Мабуть, тільки Джейсон Лайтон міг би відповісти на ці питання. Але Джейсона з нами не було.