Із архіву «Суміжного Вісника», випуски V-VI за Рік Сизого Грифона, рубрика «Світська хроніка». Опубліковано під псевдонімом «Етьєн Хурделиця» (ймовірно Агапон Красень), в адаптованому для юнацтва варіанті. Фінал «Турніру...», спалений автором і не призначений до публікації, був відновлений Горацієм Цукром, метром-верстальєром ІІ-ої категорії, за рештками творчих подувів.
Сигнальні екземпляри передані Гувальду Мотлоху, верховному архіваріусові Нагляду Сімох, для очної ставки.
І
— Дядьку Силе! Агов, дядьку! Витріщівна знову в болоті тоне!
Чаклун Сильвестр Бірюк знехотя відірвався від важливого заняття — він саме латав протерті поли каптана — й похмуро зиркнув на захеканого білявого Филька.
— У Бугаячій Западині, певно? За Куликовим Пійлом? — уточнив він про всяк випадок, хоча ніяких інших боліт довкола зроду не було.
Проте заввага досягла мети: Филько віддано закивав, заглядаючи в рота наставникові. «Ось що таке — справжній чаклун! Одразу здогадався!..» — тривершковими рунами було написано на веснянкуватій фізіономії учня.
— Ага! Це вона навмисно!
Филько вчився в чаклуна понад рік і вже вмів готувати зілля від запору й поносу. Ще він спритно знімав випадковий «вирви-пристріт» за допомогою заговореного пензлика з хвоста плямистого озлобника. Узимку Бірюк почав знайомити учня з основами гадання на бобах і на баранячій лопатці. Однак до деяких серйозних заклять, якими володів сам, поки що малого не підпускав.
І, схоже, даремно. Дибай тепер на болото, твори «тягни-штовхай», чари важкі, з побічними ефектами, виволікай кляту Витріщівну з трясовини, де вона тоне із завидною сталістю... Має рацію Филько: навмисно вона це робить. Певно, літати сподобалося. Ото зараз послав би учня, а сам залишився вдома. Хіба мало в старого чаклуна хатніх справ?
Зітхнувши, Бірюк сховав голку з нитками до кошика, де зберігав усіляке дрібне, але потрібне причандалля, накинув на плечі каптан з недозалатаною дірою й перевальцем посунув до хижі.
— Ти куди, дядьку Силе?! А Витріщівна?!
Бірюк не відповів, зник у сінях. Филько залишився надворі, пританцьовуючи з нетерпіння. Незабаром чаклун знову зринув у дверях, взутий у бахіли з високими халявами, куплені торік восени на ярмарку. Бруднити дорогу взувачку смердючим брудом не хотілося, але й віддирати п’явок-прилипал, що розплодилися в Бугаячій Западині понадміру, хотілося ще менше. Та й наступити босою ногою на болотну гадюку — сумнівне задоволення.
А відьма-пристрітница Меланфія отримане від бабки «зміїне слово» тримала в секреті, відмовляючись повідомити його навіть в обмін на одне із семи спадкових заклять роду Бірюків.
— Ходімо, чи що? Тиць-миць...
Учень із радістю припустив уперед, смакуючи майбутнім видовище.
Чаклун статечно рушив слідом, для солідності спираючись на вузлуватий посох, з виду достеменно чарівницький. Цей посох Бірюк особисто вирізав із сухої груші, відполірував, покрив таємничими, але зовсім безглуздими знаками, прикрасив на кінці фігуркою лютого непощасника, а тоді «вичорнив» настоянкою з горіхів, дубової кори і ягід дружиннику. Вийшло переконливо, навіть з огляду на те, що ніякою магічною силою посох не володів. На щастя, клієнти й шкодлива конкурентка Меланфія про це не здогадувалися.
А білявий Филько поважав посох дужче від грому. Грім коли ще гримне, а посох завжди під рукою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розповіді очевидців, або архів нагляду сімох» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Турнір у Блезуа“ на сторінці 1. Приємного читання.