Розділ «Турнір у Блезуа»

— Вилазь!

За стосом ойкнули — схоже, камінчик уцілив. Із-за штабеля дров виліз Филько, без особливого успіху пригладжуючи солом’яні кучері. На чолі учня рожевіла свіжа подряпина, босі ноги були всі в ціпочках.

— Підслухував? Мовчи, не бреши! Я й сам бачу, що підслухував. Ет ви, стоєроси...

Знаком чаклун поманив учня. Поставив хлопчака перед себе, глянув у сині захоплені очі.

— Ти, Фильку, ось що... Ти слухай. І на вус мотай. Ось, припустимо, колись ти вирішиш від мене втекти...

— Ніколи! — пискнув Филько, з обожнюванням витріщивсь на старого.

— Мовчи, дурнику, коли старші говорять. Мовчи і слухай. Отож, пам’ятай: утечеш — краще не вертайся. Воно й тобі краще буде, і мені, тиць-миць.

Давши хлопчиськові легенького запотиличника, чаклун завершив наставляння:

— І окіст не смій красти. Не для вас наші окости. Бач, розкотили губу: на сите черево тікати! Сите черево, воно до навчання глухе...

Від Кузьчиного лугу до них бігла Янка Кулеб’яка. «Ой, горечко! — чулося зоддаля. — Ой, за що ж мені ця біда!..»

— Мабуть, дехто в болоті загруз, — глибокодумно виснував Сильвестр Бірюк. — Треба рятувати.

— Ага! — погодився відданий Филько. — Це вона навмисно.

Кого Филько мав на увазі, залишилося загадкою.