Розділ «Турнір у Блезуа»

— Справа в нього! — одразу опинилася поруч Янка, палаючи праведним гнівом. — Зрозумів, скакуне драний?! Не слухай його, Сильвестрику, рятуй мою ластівку!

Гонець обернувся до Янки, маючи намір дати зухвалиці гідну відповідь. Та через спеку з горла вирвався лише невиразний сиплий звук.

— Рятувати? — видавив він нарешті. — Кого це ви на болоті рятуєте? П’явку?

— Витріщівну. Уп’яте вже, — встряв у розмову веснянкуватий учень Филько.

— Корова, чи що?

— Ет, якби ж то корова... — зітхнув чаклун. — Гаразд, а королеві я навіщо знадобився?

— Його величність кличе вас на бенкет! — посміхнувся гонець.

Чаклунові усмішка гінця не сподобалася. Зроду Серджио Романтик не ділив бенкети із Сильвестром Бірюком. Однак відмовити найяснішій особі ніяк не випадало. Треба йти. Бірюк пошкріб брудним нігтем щоку, роблячи вигляд, що міркує. Добре б і Филька з собою взяти. А чого ж? Чаклун з’явився зі своїм учнем. На бенкет малого, звичайно, не пустять, зате на кухні напевно погодують. Нехай королівських харчів покуштує. Коли ще така нагода буде?

І на обіді заощадимо.

— Дякую за запрошення. Біжи назад, скажи: чаклун скоро прийде. Ось Витріщівну визволю — і вирушу.

— Ой, Сильвестрику! Ой, рідненький! Ой, спасибі! — кинулася Бірюкові на шию Янка.

Сильвестр Бірюк задоволено посміхнувся, а тоді мовив до учня:

— Ти, Фильку, додому біжи. Сорочку чисту вдягни і взуйся. На бенкет ідемо, тиць-миць!

Ошалілий від щастя, що так раптово звалилося на нього, Филько пискнув, кивнув так завзято, що мало голова не відірвалася, і припустив з усіх ніг по Куликовому Пійлу. А чаклун знову рушив по гаті, обережно намацуючи посохом дорогу. Ну, де тут ця злощасна Витріщівна?

«Правду кажуть: чоботи надягни — то і в дорогу вирушати доведеться. Чи не трапилося чого?» — думав Сильвестр Бірюк.

II

— Сильвестр Бірюк із Малої Катахрези!

Агапон Красень, який через куций лейб-бюджет суміщав обов’язки барда й мажордома, ударив посохом об підлогу. Посох сковзнув гострим кінцем по плитці зі штучного мармуру й боляче забив щиколотку Бірюка.

— Щоб тебе, ірода! — тихо, але виразно побажав чаклун бардові.

Не марновірний, але досвідчений Агапон про всяк випадок зробив знак від пристріту, і Бірюкові довелося знову ухилятися від кровожерливого посоха. Утім, нема поганого, що б не вийшло на добре: присутні за столом сприйняли це як церемонний уклін, і зааплодували.