Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

…Ти заговориш, коли вже мене не буде

…І була вона вже на далекій дорозі, вічній дорозі людства, на тій дорозі, що веде в інший світ, по якій кожному із сущих на землі, хоче він того чи не хоче, раз-таки в жахливій самотині, а доведеться пройти…

І почалося читання Псалтиря біля труни та молитов за упокій, служилися панахиди – заради втішання тих, хто сумував за померлою, хоч слова, якими б вони не були утішливими, все ж залишаються словами і слугують малою втіхою…

Виголошувалися молитви за відпущення гріхів – вільних і невільних, – померлої, і про спокій її у Царстві Небесному. Родичі і знайомі небіжчиці стояли із запаленими свічками – як вважається, на знак того, що й вони вірять у світле майбутнє життя, а в кінці панахиди – коли читатимуть молитви Господні – свічки будуть погашені. На ознаку того, що земне життя наше, як палаюча свічка, мусить згаснути, найчастіше не догорівши до кінця, який ми для себе передбачаємо…

І настав час, коли вже треба було переносити покійну в храм, тож перед виносом пролунала коротка служба, літія із співом – як взялися за домовину, – «Святий Боже…»

У храмі Спасо-Преображенського собору домовину з тілом Віри Холодної поставили посередині, обличчям до вівтаря, і на чотирьох сторонах труни запалили світильники у високих канделябрах…

І почалися піснеспіви, у яких зображувалася вся доля людини, котра знову повертається у землю, з якої взята; але, незважаючи на безліч гріхів, людина не перестає бути «образом слави Божої», створеним за образом і подобою Божою, а тому Свята Церква молила Владику й Господа, з Його невимовної милості відпустити спочилій гріхи і сподобити її Царства Небесного. Після читання Апостола і Євангелія, у яких говорилося про майбутнє воскресіння мертвих, священик перейшов до відпускної молитви. У ній відпускалися заборони й гріхи, які були на померлій, у яких вона покаялася і померла у спокої і була відпущена в загробне життя…

І покійна була впущена у загробне життя…

А текст цієї молитви поклали їй у руки.

І ось вже настає час прощання, знайомі та рідні цілують небіжчицю, прощаються з нею, після цього тіло померлої було закрите, а священик посипав його хрестоподібно землею, примовляючи:

– Господня земля, і все, що наповнює її, Вселенна, і всі, що живуть у ній, – а вже тоді гріб закрили віком і заспівали «Вічная пам’ять…»

Потім буде поминання спочилої на третій, дев’ятий і сороковий дні після смерті.

На третій день спочилої Свята Церква, поминаючи триденне Воскресіння Ісуса Христа, молитиме Його воскресити померлу для блаженного майбутнього життя; на дев’ятий день Церква молитиме Господа, щоб Він зачислив померлу до собору угодників Божих, розділених, як і ангели, на дев’ять чинів; на сороковий день завершиться молитва, щоб Ісус Христос, вознісшись на небо, возніс у небесні оселі і Віру, рабу Його Божу… Рідні будуть щоденно поминати померлу протягом усіх сорока днів, замовлятимуть заупокійну літургію та панахиди, це поминання зветься сорокоустом.

А вже в роковину смерті Віри рідні, близькі і друзі її молитимуться на знак віри, що день смерті людини не є днем загибелі, а є днем нового народження для вічного життя, день переходу безсмертної душі людської в інші умови життя, де вже немає місця земній юдолі, хворобам, печалям і смутку…

Вот и все. Панихида кончена.

Над собором пробило час.

Этой пытке остро-утонченной

Предаюсь я в последний раз.

Синеватые нити ладана,