Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

Винос тіла в собор (перейти через дорогу) з чиєїсь вказівки відбувся не вдень, як то треба було за християнськими канонами, а чомусь глибокої ночі…

Ще з газет: «Вчера в 4 часа ночи (таки ночі. – В. Ч.) при огромном стечении публики состоялся вынос тела Веры Холодной из дома Папудовой в Кафедральный собор. Тело ее набальзамировано».

Там і там шушукались, тривожно і не без ляку:

«Навіщо? – питали одні. – Забальзамували…»

«Для відправки до Москви».

«Тоді чому її ховають на кладовищі?»

«А тому, що до Москви далеко…»

Викликало подив і те, що для звичайних похорон бальзамування не було потрібне. Кинулось в очі й насторожило інше: лице актриси було «тщательно зaгpимиpoванo». Це особливо підкреслювали газети – а решта – які звідси висновки – здогадуйтесь, мовляв, самі… Чи не тому в натовпі там і тут шуміли:

«Чому ми ховаємо мумію, а не нашу Вірочку?»

«Підмінили!..»

«Ніякої підміни. Це хвороба змінила її до невпізнанності».

Відтоді і чи не до наших днів в Одесі все ще впевнені: «Віру Холодну вбили!..»

Було вирішено перевезти знамениту кіноактрису для поховання до Москви – на Новодівичому кладовищі – престижному для вічного спочинку видатних людей.

У зв’язку з цим – дорога не близька, – покійницю забальзамували.

Але перевезення так і не відбулося – залізниця на той час була паралізована Громадянською війною і працювала абияк…

Або, як в Одесі казали: була трохи мертвою.

Пізніше, згадуючи ті роки, дотепники з філософською парадоксальністю і невмирущим оптимізмом зауважать: найжахливішим був 1918-й рік, гіршим за нього був лише 1919-й…

Ось лише окремі витяги з хронології того року:

· генерал А. Денікін об’єднав під своїм командуванням Добровольчу армію, донські та кубанські формування і невдовзі завдав більшовикам відчутної поразки на Північному Кавказі;

· було уведено продовольчий податок, коли селян зобов’язали здавати державі зайвий хліб;