TextBook ЯК ВОНА ПОВЕРНЕТЬСЯ З ОДЕСИ…
Одеса… Одеса… Стривай, а в якому царстві-государстві знаходиться якась там Одеса?… Десь на березі Чорного моря… Так-так, Чорного моря. Але кому належить Чорне море? Та гаразд, повернеться дружина з Одеси, він тоді й розбереться – де та Одеса, якого вона царства-государства і кому належить Чорне море!..
Лише в Художньому театрі Станіславського, де йому всі чомусь будуть висловлювати співчуття, він нарешті збагне: Віра Холодна з Одеси – чия б вона не була, – вже більше ніколи не повернеться…
Правда, його заспокоїли (Господи, хіба можна тепер його заспокоїти?), що як тільки нормалізується залізниця, тіло його дружини буде перевезено з Одеси до Москви для поховання на Новодівичому…
Сам Станіславський, Костянтин Сергійович, його в цьому особисто запевнив…
Володимир Холодний повернеться з панахиди, присвяченої пам’яті Віри Холодної, що була проведена у МХАТі (як там говорили про Віру, як говорили!) вже зовсім іншою людиною.
Навіть уже не жильцем у світі цьому.
Власне, ще жильцем, але вже – тимчасовим.
Після панахиди у МХАТі він почне заговорюватись, часто вже й не чутиме – і відповідно не реагуватиме, – як до нього звертатимуться.
І все намагався у ті дні щось пригадати… пригадати… пригадати… Але що саме намагався пригадати – теж довго не міг… пригадати. От морока! Але ж намагався пригадати – щось дуже важливе, що не так давно його вразило – ледь чи не вбило. Як він ходив… ходив…
І раптом пригадав: ворожка! До неї не так давно ходив, охоплений відчаєм і розпукою. Ходив з болючим запитанням, що краяло йому серце (воно й досі крає серце): що йому робити із сімейним своїм життям? ЯК ЙОМУ ДАЛІ ЖИТИ?
– Не турбуйся про подальше своє життя, бо далі його у тебе вже не буде, – відповіла йому тоді московська сивіла. – Тебе чекає кончина від твоєї дружини…
Він тоді страшенно подивувався і навіть не повірив віщунці лихій – не може Віра, навіть розлюбивши його, влаштувати на нього замах, аби позбутися нелюбого чоловіка. А тепер все збагнув. Що саме малося на увазі: своєю передчасною смертю Віра завдасть і йому смерть.
«Ні-ні, – запротестував він комусь невидимому і незримому, але присутність якого все ж біля себе відчував. – Не завдасть… Просто я йду до неї, до Вірусі своєї. І ТАМ, де вона зараз, невдовзі буду і я. І ТАМ нас уже ніхто й ніколи, і ніякий кінематограф – не розлучить і ми будемо нарешті разом – таку довгу вічну ВІЧНІСТЬ…
І невдовзі помре.
Але перед смертю він говоритиме про Віру, як про живу…
І переживе він дружину всього лише на два місяці і піде з цього жорстокого світу – з туги за втраченою коханою…
Із повідомлень преси тих років:
«Її чоловік помер через кілька місяців по смерті дружини. Володимир Григорович перестав спілкуватися з близькими, не виходив зі своєї кімнати і почав заговорюватись. Він уголос бесідував з покійною дружиною, пристрасно про щось з нею сперечався… А якось заснув і більше не прокинувся…»
Вже в наші дні з’явиться легенда, що буцімто Володимира Холодного відразу ж після смерті дружини розстріляють більшовики – «невідомо, правда, за що».[16]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде“ на сторінці 9. Приємного читання.