TextBook Віра Василівна Холодна скінчить свої земні (земні, адже у неї ТАМ, ДЕ ВОНА НИНІ ПЕРЕБУВАЄ – ВІЧНІСТЬ!) дні 16 (3) лютого 1919 року – проживши у цьому, не кращому світі, 26 років, 6 місяців і 7 днів…
Починаючи з 16 лютого, одеські газети й журнали публікували статті, що у всіх деталях описували та обговорювали обставини хвороби, смерті і похорон улюбленої актриси.
«Сегодня хоронят Веру Холодную. Нет, кажется, злее насмешки, чем та, которой посмеялась судьба над этой обворожительной любимицей счастья… Вера Холодная была воплощенная грация… Картины с ее участием сияли всеми цветами таланта, радости, какой-то неземной лучезарности… Сколько в ее улыбке было грации, теплоты, чего-то хорошего, проникающего в самую глубь сердца… Вот появилась на экране Вера Холодная, улыбнулась, сверкнула своими большими, серыми, очаровательными глазами, и ожило, затрепетало сердце, стало легче дышать, все стало теплее, уютнее, пошли прочь все заботы и горе… Недаром масса так полюбила Веру Холодную, недаром иллюзионы с ее участием на картинах ломились от тысяч зрителей – Вера Холодная давала толпе тихую радость, блаженство мечты, отблески мимолетного счастья… И вот судьба забросила ее к нам в Одессу. Молодая, пылкая, она безумно растрачивала свои силы, участвуя в концертах и балах в пользу нуждающихся. И смерть, улучив момент, вонзила свое ядовитое жало. Жаль всякой безвременно угасшей жизни. Но особенно жаль эту артистку…»
Далі газети повідомляли, що на похоронах читали вірші, присвячені покійній, втрачали свідомість, ридали, з багатьма траплялися істерики, а увечері продовжувалося паломництво молоді до каплички, де тимчасово покоїлись останки першої російської «королеви екрана»…
Жоден актор дореволюційного кіно не удостоювався такої виняткової славнозвісності і такої гамірливої популярності, як Віра Холодна, – «відлуння її слави і по сьогодні живе і сьогодні нерідко зустрінеш пристрасних шанувальників актриси серед звичайних глядачів, серед істориків і діячів кіно. І коли сьогодні ми дивимось фільми з її участю – ми відчуваємо те саме, що й глядачі того часу – схиляємо голову перед красою та грою Віри Холодної…»
«16 (3) лютого 1919 року вона померла.
Собор, де відспівували Віру, був переповнений. Дивом нікого не задавили насмерть. Похорон знімали на плівку – останній фільм Віри Холодної… Вже в березні цю стрічку покажуть у всіх кінотеатрах. Фільм зберігся…»
Багатотисячний натовп проводжав велику актрису в її останній путь, а друг і режисер покійної Петро Чардинін знімав ту сумну ходу на кіноплівку.
Хоча актрису старанно загримували, а зверху накрили вуаллю, лице її було трудно впізнати – від бальзамуючої суміші шкіра потемніла, тож довелося накласти товстий шар гриму.
Все місто прощалося з улюбленою актрисою, і всі побачили, що її обличчя дуже змінилося. Звідси й чутки, що актрису буцімто отруїли.
Влада чомусь заборонила громадянську панахиду актриси.
Віру відспівували в Спасо-Преображенському соборі Одеси, а потім гріб з тілом покійної заперли в капличці кладовища.
Ще з повідомлень:
«На початку лютого 1919 року на екранах Москви та інших великих міст з’явився черговий випуск новин.
Одеса. Соборна площа. Над тисячним натовпом пливе глазетовий гроб. Траурну процесію очолює духовенство – сам архієпископ відспівував покійну. В натовпі – засмучені обличчя, сльози…
Напис: «Померла 3 лютого 1919 року».
Вона лежить в кисейному уборі, у квітах, як дива, лежить та, чию соромливу усмішку і сумні очі полюбила вся Росія.
Несподівана смерть Віри Холодної, що її сам народ звів на кінематографічний трон, двадцятишестилітньої красуні, сприйнялася сучасниками як віщий знак лиха і викликала відгуки у всій країні, що вже була охоплена Громадянською війною. Поповзли чутки, одна одної неймовірніші: убивство з ревнощів, політичне убивство (актриса була чи то французькою шпигункою, чи то агентом більшовиків), самовбивство…
Ці намови в смутному хаосі воєнних міжусобиць кинули тінь на репутацію актриси, нашкодили її пам’яті – за нею довго тягнувся шлейф якоїсь невідомої провини чи неясності. Істинна ж правда була тяжкіша…»
Газети що тільки тоді не писали! Наприклад, що «по причине бальзамирования в квартиру В. Х. никто из прощающихся допущен не был».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде“ на сторінці 3. Приємного читання.