Розділ «7.3. Управління державними корпоративними правами»

Указами не були визначені вимоги до складу компаній, що створюються, та шляхи наповнення статутних фондів, відповідно до визначеної мети діяльності. Тому створення компаній, в окремих випадках, здійснювалося з порушенням чинного законодавства.

Рішення про створення компаній приймалися указами Президента України - по 4 компаніях; постановами Кабінету Міністрів України - по 25; наказами ФДМУ - по 2; наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - по 3 компаніях. Засновниками компаній виступили Кабінет Міністрів України - 8 компаній, ФДМУ - 5, міністерства, інші центральні виконавчі органи влади - 21 компанія (з них 8 спільно з ФДМУ).

При тому, що порядок створення та діяльності державних холдингових компаній врегульовано відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації", положення щодо діяльності державних акціонерних компаній не було прийнято. В результаті, окремі норми Положення про холдингові компанії, які є акціонерними, не розповсюджуються на державні акціонерні компанії. Це призвело до створення компаній у галузях економіки, де воно заборонено чинними законодавчими актами з питань приватизації (ДАК "Хліб України", АХК "Укрнафтопродукт"), що не сприяло реформуванню державного сектору економіки, а лише мало наслідком розпорошення управлінських функцій.

Створення окремих компаній здійснювалося шляхом передачі до їх складу підприємств, які, відповідно до чинного законодавства, не підлягали приватизації. Так, до складу ДАК "Українські поліметали" були включені: Вільногірський ДГМК, Іршанський ДГЗК, Львівський державний ювелірний завод, які, відповідно до постанови Верховної Ради України від 03.03.95 № 88 "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням", не підлягали приватизації.

В порушення Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств", окремі компанії після корпоратизації прийняли форму не відкритих, а закритих акціонерних товариств ("Українські поліметали", "Спецексімстрах", "Кредитно-гарантійна установа").

При створенні деяких компаній їх склад формувався без урахування кількості об'єктів, визначених відповідними рішеннями про заснування компаній, що не сприяє кооперуванню підприємств та зміцненню виробничих зв'язків між ними.

До статутних фондів компаній передавалися державні пакети акцій підприємств у обсязі, що унеможливлював вплив та обмежував достатній контроль створюваних компаній за діяльністю переданих їм в управління підприємств. Внаслідок цього, компанії не виправдовували мети свого створення, оскільки не мали змоги посилити відповідальність цих підприємств за результати економічної діяльності та керівництво державними майновими правами.

Як наслідок, мета проведення корпоратизації державних підприємств та створення холдингових компаній, визначена Указами Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" - не досягнута.

Завдання, визначені Концепцією політики Кабінету Міністрів України щодо управління об'єктами державної власності, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2001 № 467-р: перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства з метою забезпечення можливості залучення до них недержавних інвестицій; поступове відокремлення від органів виконавчої влади невластивих їм функцій управління підприємствами; створення умов для інвестування у підприємства державного сектору економіки за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації, та залучення недержавних інвестицій через механізм спільного інвестування, на сьогодні фактично не реалізовані.

Відсутність законодавчої та достатньої нормативно-правової бази щодо діяльності основних суб'єктів у сфері управління та розпоряджання державним майном (Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, спостережні ради та уповноважені особи) негативно позначалося на якості управління державними активами та створювало передумови того, що державні корпоративні права стали не об'єктом залучення інвестицій у розвиток, а засобом відчуження пакетів акцій на користь недержавних корпоративних інтересів.

Діяльність органів управління і контролю щодо забезпечення ефективного організаційного та фінансового менеджменту компаній в сучасних ринкових умовах була неадекватною умовам та завданням, які ставилися під час їх створення. Як наслідок, система державного представництва в органах контролю (наглядових радах) державних (національних) акціонерних та холдингових компаній, за відсутності законодавчо визначених умов формалізованої персональної відповідальності за результати господарської діяльності підзвітних їм господарюючих суб'єктів, нині себе не виправдовує.

Важлива особливість сучасних корпоративних відносин в Україні полягає у тому, що в багатьох АТ пакет акцій належить державі. Відповідно необхідна ефективна система управління державними пакетами акцій. Пошук такої системи привів до розробки і затвердження діючого нині механізму управління державними корпоративними правами.

Орган приватизації або орган виконавчої влади, що виконує такі функції, призначає відповідального представника і укладає з ним до-говір-доручення на виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі. Відповідальний представник є членом спостережної ради ВАТ, а якщо державі належить пакет акцій у розмірі 50 % + 1 акція, то відповідальний представник обирається головою спостережної ради такого товариства.

До відповідального представника висуваються такі вимоги: наявність вищої освіти, стаж роботи на державній службі щонайменше три роки, відповідний рівень кваліфікації у сфері корпоративного управління.

Відповідальними представниками можуть бути:

- заступники керівників органів виконавчої влади;

- начальники управлінь, директори і заступники директорів департаментів органів виконавчої влади;

- начальники і заступники начальників відділів та головні спеціалісти органів виконавчої влади.

Одна й та сама особа не має права виконувати функції відповідального представника більш як у трьох ВАТ.

Відповідальний представник повинен виконувати обов'язки акціонера і контролювати фінансово-господарську діяльність товариства, діяльність правління щодо управління товариством; зокрема, він зобов'язаний контролювати фінансово-економічні результати, а також нарахування і виплату дивідендів; ефективність використання і збереження майна господарського товариства, погашення АТ заборгованості загалом і з виплати заробітної плати зокрема тощо.