• накласти джгут вище місця роздавлювання;
• визволити потерпілого з-під навантаження;
• туго забинтувати та накласти шину на ушкоджену частину тіла, після чого джгут зняти.
Витягання потерпілого, тобто його пересування від місця блокування до місця, звідки починається транспортування. Це дуже важлива фаза, тому що навіть якщо успішно виконані 2 та 3 фази при витяганні потерпілому можна завдати травм. Тому під час витягання потерпілого потрібно дотримуватися правила: "голову-шию-хребет-таз" необхідно зберігати єдиним блоком. Зміщення або повороти навкруги хребта не допустимі. У зв'язку з цим потрібно моделювати отвір під людину, а не навпаки. Тобто якщо потерпілий не проходить у зроблений отвір, то замість того, щоб тягнути та згинати його, потрібно отвір розширити. Схематично процес деблокування можна представити у наступному вигляді:
Рис. 5.1. Фази деблокування потерпілих
Після деблокування проводяться роботи з переміщення потерпілого до пункту надання медичної допомоги.
• боротьба з асфіксією шляхом звільнення дихальних шляхів від слизу, крові й можливих сторонніх тел. При западанні язика, блювоті, сильній носовій кровотечі постраждалого вкладають на бік; при западанні язика його проколюють шпилькою, що фіксують з боку зовнішньої дужки бинтом до шиї або підборіддя. Штучна вентиляція легенів методом "з роту до роту", а також за допомогою S-подібної трубки;
• надання фізіологічно вигідного положення постраждалому;
• закритий масаж серця;
• тимчасова зупинка кровотечі всіма доступними способами: пов'язка, що давить, пальцеве притиснення, джгут і тп.;
• іммобілізація пошкодженої області найпростішими засобами;
• накладення асептичної пов'язки на рану й опікову поверхню;
• дача водно-сольової (1/2 чайної ложки соди й солі на 1 л рідини) або тонізуючих гарячих напоїв (чай, кава, алкоголь) – при відсутності блювоти й даних за травму органів черевної порожнини;
• попередження переохолодження або перегрівання;
• ранній винос (вивіз) постраждалих із зони й зосередження їх у позначених укриттях;
• підготовка й контроль за евакуацією постраждалих у найближчий медичний пункт або в місця завантаження постраждалих на транспорт;
Згідно з міжнародною статистикою, якщо рятувальники увійдуть у зону землетрусу протягом перших трьох годин, вони можуть врятувати від загибелі 90 % тих, хто залишився в живих; вже за 6 год. число врятованих може сягати тільки 50 %. Шанси на порятунок зменшуються таким чином, що через 10 днів проводити рятувальні роботи вже недоцільно.
Психологи стверджують, що рятувальникам, у тому числі медичним працівникам, працювати в зоні катастрофи довгий час не можна, оскільки вони не витримують тривалої психічного напруження.
З досвіду роботи рятувальників відомо, що вже за 2 доби роботи у них порушувався сон: багато кому снилися падаючі будинки, жінки, що плачуть, гори трупів. Таким рятувальникам потрібна медична допомога.
Медико-тактична характеристика зон радіоактивного забруднення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Медицина надзвичайних ситуацій» автора Халмурадов Б.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організація медичного забезпечення потерпілого населення внаслідок землетрусу“ на сторінці 2. Приємного читання.
