Еволюція систем управління на рівні фірми
Фірма (ділове підприємство) - історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з'явилася (СІЛА) у середині XIX ст. У процесі функціонування перед фірмою поставали різні проблеми, що в остаточному підсумку позначалося на зміні систем управління. До основної об'єктивної проблеми змін варто віднести постійно зростаючу нестабільність (непередбачуваність, новизна, складність) зовнішнього середовища, що вимагало розробки усе більш складних і деталізованих систем управління. Виділяють чотири етапи розвитку корпоративного планування [7]: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування і стратегічний менеджмент (табл. 1.5).
Таблиця 1.5
Еволюція управлінських систем
| Передбачуваність майбутнього | Система управління | Складові системи управління |
| Майбутнє - повторення минулого (1900-1930 рр.) | Управління на основі контролю | - довідники та інструкції; · - фінансовий контроль |
| Майбутнє, передбачуване шляхом екстраполяції (1930-1970 рр.) | Управління на основі екстраполяції | - складання поточних бюджетів; -складання бюджетів капіталовкладень; · - цільове управління; · - довгострокове планування |
| Передбачувані тільки проблеми і нові можливості (1950-1990 рр.) | Управління на основі передбачення змін | - стратегічне планування; · - вибір стратегічних позицій |
| Частково передбачувані слабкі сигнали із зовнішнього середовища фірми, несподівані зміни (1960-по т. ч.) | Управління на основі гнучких екстрених рішень | - управління на основі ранжирування стратегічних завдань; · - управління за слабкими сигналами; · - управління в умовах несподіваних змін |
Наведені в табл. 1.5 системи управління змінювали одна одну, ускладнювалися з врахуванням зростаючого рівня нестабільності і все менш передбачуваного майбутнього. Таким чином, склалося два типи систем:
• 1. Системи, пов'язані з визначенням позицій (довгострокове і стратегічне планування, управління за допомогою вибору стратегічних позицій), тобто такі, що визначають напрямок діяльності фірми в її оточенні;
• 2. Системи, пов'язані зі своєчасною реакцією (управління за сильними сигналами, за слабкими сигналами, в умовах несподіваних змін), тобто які "підказують" фірмі, як їй поводитися в умовах швидких і несподіваних змін у зовнішньому середовищі.
Кожна із систем управління - це механізми, що дають можливість приймати скоординовані й ефективні рішення в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. Перераховані системи управління багато в чому мають схожий зміст, але якщо подивитися на них в історичному контексті, то можна побачити певні відмінності.
• 1. Управління на основі контролю (бюджетування). Бюджетно-фінансовий контроль тривалий час залишався головним інструментом управління ресурсами фірми в різних функціональних сферах її діяльності - виробництві, збуті, організації управління. Така система управління була орієнтована значною мірою на оперативний менеджмент. Перед фірмою виникало багато проблем, але складностей щодо перспектив розвитку майже не було. Основним управлінським інструментом були фінансові кошториси, за допомогою яких планувалися витрати організації. Фінансове планування являло собою процедуру складання річного бюджету. Такий вид формального планування одержав назву "розробка бюджетів", основне призначення якого - розподіл ресурсів, раціональна організація виробництва, координація і контроль діяльності підрозділів і організації в цілому. Хоча слід зазначити, що керівники вищого рівня управління, націлені на успіх фірми, формували уявлення, обговорювали і напрацьовували перспективні напрямки розвитку організацій. Стратегічні погляди "раціоналістів" полягали в такому:
– основою стратегії ділової організації має бути безупинне зростання і поглиблення спеціалізації виробництва;
– організаційну структуру варто будувати за функціональною ознакою;
– ефективний контроль - найважливіший елемент механізму управління;
– менеджери повинні бути компетентними в технології, організації виробництва й економіці, вміти діяти чітко й організовано.
Таким чином, відносна стабільність зовнішнього середовища і пильна увага керівництва до внутрішнього середовища організації дозволяли багатьом фірмам здійснювати діяльність без розробки формалізованих стратегій розвитку.
2. Управління на основі екстраполяції (довгострокове планування). Система бюджетно-фінансового планування була дійовим засобом визначення і контролю прибутковості фірми. Але їй були властиві істотні недоліки: фінансове планування мало короткостроковий характер (бюджети звичайно розроблялися на рік); основні показники бюджету відбивали стан внутрішньофірмової діяльності, а умови і проблеми зовнішнього середовища не враховувалися.
Однак у багатьох фірм виникла потреба в баченні перспективи розвитку. Об'єктивними причинами, що стимулювали інтерес до подовження планового горизонту і визначали появу методики довгострокового планування, стали зміни в умовах діяльності фірм у 50-х pp. XX ст. (наприклад, у СІЛА) [6, 7]: високі темпи зростання товарних ринків; одногалузева спеціалізація багатьох провідних компаній і відносно низький ступінь конкуренції між ними; висока передбачуваність напрямків розвитку економіки країни. Довгостроковий план дозволяв фірмі визначити реальні можливості її розвитку, ресурсні обмеження, виявити кількісні і якісні наслідки розвитку.
Система довгострокового планування (long-range planning) була першою серйозною спробою розробки стратегії фірми. В основу системи було покладено ідею розробки довгострокових прогнозів розвитку зовнішнього середовища, що використовувалися як вихідна база для постановки перспективних цілей фірми. Основним став прогноз продажів фірми на кілька років вперед. Контрольні цифри, подані в прогнозі продажів, використовувалися при розробці планів фірми з виробництва, маркетингу, матеріально-технічного забезпечення та ін.
Найбільш істотна відмінність довгострокового планування від процесу складання бюджету полягала в тому, що при довгостроковому плануванні почали широко застосовувати методи визначення строків окупності інвестицій і вартості грошей у часі (метод дисконтування),
У системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути визначене на основі показників діяльності фірми в минулому шляхом екстраполяції. Іншими словами, розробники довгострокового плану виходять з передумови, що в майбутньому умови діяльності фірми не погіршуватимуться (а може, навіть будуть кращими), а підсумки діяльності - кращими порівняно з минулим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стратегічне управління» автора Колодний А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стратегічне управління фірмою“ на сторінці 1. Приємного читання.
