• відповідальність за одержання прибутку передається на більш низькі управлінські рівні;
• висока якість управління за рахунок хорошої координації всередині територіальних підрозділів;
• менеджери, працюючи в регіональних підрозділах, проходять відповідну підготовку, і можуть вирости до менеджерів вищого рівня.
Стратегічні недоліки:
• можливе виникнення дублювання робіт, що призводить до збільшення витрат організації;
• складність збереження єдиного корпоративного іміджу в різних регіонах, оскільки керівники регіональних підрозділів звичайно мають велику волю у формуванні стратегії.
Децентралізовані господарські підрозділи (лінійна структура управління). Вище було показано, що функціональні відділи і регіональні підрозділи добре себе виявляють в однопрофільних підприємствах. Але картина різко змінюється в багатопрофільних компаніях, у яких основними структурними блоками є відокремлені види діяльності. У даному випадку повноваження передаються головним менеджерам кожної виробничої бізнес-одиниці, що відповідають за розробку і реалізацію стратегії свого підрозділу, за всі оперативні питання і кінцеві результати діяльності. По суті, окрема бізнес-одиниця виступає як самостійний центр прибутку (рис. 7.5).
Але разом з позитивними аспектами незалежні господарські підрозділи можуть створювати певні труднощі для організації: різні бізнес-одиниці можуть виконувати однакові роботи, але механізму координації таких робіт на рівні компанії звичайно не існує. Тому керівництво фірми змушене проводити додаткові заходи щодо координації виконання однотипних робіт різними бізнес-одиницями. Серед цих заходів можна назвати такі, як створення загального відділу НДДКР, спеціальної корпоративної служби збуту, дилерської мережі, служби обробки заявок, служби відвантаження продукції різних підприємств компанії. Найбільш ефективним заходом вважається виділення виробників однотипних виробів у самостійні бізнес-одиниці.
Стратегічні переваги:
• формується раціональна схема децентралізації і делегування повноважень;
• кожна бізнес-одиниця має великий ступінь свободи, що дозволяє їй створювати власні ланцюжки цінностей, ключові види діяльності і формувати необхідні вимоги до функціональних відділів;
• генеральний (виконавчий) директор має можливість більше часу приділяти стратегії компанії, а відповідальність за одержання прибутку переноситься на головних менеджерів бізнес-одиниць.
Стратегічні недоліки:
• відбувається дублювання управлінських робіт на корпоративному рівні і рівні бізнес-одиниць, що призводить до зростання витрат;
• створюються проблеми, пов'язані з розмежуванням управлінських видів робіт, що вирішуються на корпоративному рівні і рівні бізнес-одиниць;
• можливі конфлікти між окремими бізнес-одиницями при розподілі корпоративних ресурсів;
• зростає залежність корпоративного керівництва від головних менеджерів бізнес-одиниць.
Структура стратегічних бізнес-груп звичайно застосовується в широко диверсифікованих компаніях, у яких число бізнес-одиниць особливо велике, що ускладнює контроль за ними з боку вищого керівництва (рис. 7.6). Тому в таких випадках керівництво звичайно йде по шляху об'єднання споріднених бізнес-одиниць у бізнес-групу, керує нею віце-президент, що звітує за роботу перед вищим керівництвом. По суті, створюється ще один рівень управління між вищим керівництвом і головним менеджером бізнес-групи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стратегічне управління» автора Колодний А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика організаційних структур управління“ на сторінці 2. Приємного читання.
