Розділ «V»

— Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить, чи ти щось на думцi маєш?

Лаврiн мовчав, тiльки рукою махнув. Його очi дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.

— Я оце говорила з батьком за-тебе. Батько хоче тебе оженити. Посилай, сину, старостiв до Катрi Головкiвни. Катря тиха дiвчина й гарна, мов калина процвiтає.

— Правда, що процвiтає, як макуха пiд лавкою. Нема менi в Семигорах пари.

— А до кого ж ти ходиш на вулицю?

— Та я, мамо, ходжу на вулицю аж у Бiєвцi.

— Аж у Бiєвцi! — крикнула мати i в долонi плеснула.

— В Бiєвцi, мамо! Там набачив я дiвчину! Брови чорнi, очi карi — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засмiється, в мене серце в'яне. — Та, про мене, шли старостiв i в Бiєвцi… Чия ж вона дочка?

— Балашова. Її звуть Мелашкою.

— Чи ти ж знаєш, що за люди тi Балашi? Чи ти ж знаєш Мелашчинi норови? Стережися, сину, щоб не взяв такої, як Карпо.

— Як з нею не оженюся, то в Росi втоплюся, — сказав Лаврiн i одвернув лице од матерi.

— Чи робоча ж вона? Чи має що за душею її батько?

— А чом же? Балаш, здається, людина з достатками, але я в його скриню не лазив.

— То, про мене, посилай старостiв i до Балашiвни, а я з батьком поїду на розглядини та подивлюся i на твою милу, i на її батька-матiр.

Лаврiн так i зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостiв та й пiшов у Бiєвцi.

Балаш не сподiвався так рано старостiв до своєї дочки. Мелашка була дуже молода. Наставали жнива. Мелашка була потрiбна в господi як робiтниця. Балаш одказував старостам нi се нi те. Мелашка стояла коло печi й заливалась слiзьми. Батько постерiг, чого Мелашка так пiзно верталась з вулицi, i згодився на заручини. Мелашка втерла сльози рукавом i подала старостам рушники.

В недiлю Кайдаш з Кайдашихою збирались їхати в Бiєвцi на розглядини до Балаша. Лаврiн, веселий та щасливий, запрягав воли.

— Чи гарна ж, сину, хата в твоєї Мелашки? — питала мати в Лаврiна.

— Ого-го! Ще й яка гарна! Здається, i в цiлому селi кращої нема, — говорив Лаврiн.

— Чи добрi ж хазяїни Балашi? Чи мають худобу? — питала мати.