Розділ «V»

Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п'ятницю. Мелашчина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цiлий вулик.

Кайдашi надвечiр розпрощались з новими сватами i поїхали додому.

— Гордi нашi свати, нема що сказати, — сказала Балашиха. — Не знаю, чи добре тобi, дочко, буде в цiєї чепуристої свекрухи, — промовила вона до Мелашки.

Нешвидкою ступою потяглися Кайдашевi воли вздовж Западинцiв. Кайдашиха сидiла високо на возi i вже поховала свої жовтi сап'янцi, прикривши їх свитою. Лаврiн iшов осторонь коло воза.

— Ой, поганяй швидше воли! — крикнула Кайдашиха на чоловiка. — Коли б завидна вилiзти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на цi Западинцi. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили дверi, нiчого сказати! Трохи собi голови не знесла, а на очiпку зробила собi правдивi Западинцi.

— Зате ж, мамо, в вас на головi, мабуть, набiгли цiлi Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на головi? — спитав насмiшкувато Лаврiн.

— Моргуля!. Твоя теща правдива моргуля. Хлiба не вмiє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цiєю невiсткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двiр стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кiшку.

Кайдашиха лаялась та все подивлялась набiк, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустрiч вийде вся бiєвська громада з головою на чолi.

— Поганяй-бо швидше! Може, забiжу на часок до попадi та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попадi, як у себе вдома.

Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пiшла в двiр.

— Та не барiться, мамо, не залежуйтесь довго на пухових подушках, — гукнув вслiд Лаврiн.

— Гляди, лиш, побачимо, яких пухових подушок навезе твоя Мелашка, — обiзвалась Кайдашиха, обтираючи хусткою чоботи.

— Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами! — сказав Лаврiн. — Хоч пiд лавкою, аби з гарною панянкою.

— Побачиш, краси на тарiлцi не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися, — сказала Кайдашиха й пiшла в двiр.

— I на чортового батька їй здалися тi попадi! Хочеться ж дражнити попових собак! — бубонiв coбi пiд нiс Кайдаш.

Вже сонце зайшло, вже надворi смеркалось, а Кайдашиха сидiла та щебетала в попадi. Вони стояли, похиливши голови. Лаврiн сперся на тин i думу думав. Кайдаш заснув, простягнувшись на возi.

Забрехали собаки в дворi. Кайдашиха вийшла з хати весела, неначе прийшла з церкви.

— От хто мене вiтав! Не так, як Балашиха. I, господи! Не знали, де й посадити мене. Частувала мене матушка i чаєм, i горiлкою, i наливкою, — хвалилася Кайдашиха й тим трохи примирилась з Западинцями.

Через тиждень Лаврiн повiнчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату.