Розділ «V»

— Та там такi робочi люди, що в нас у Семигорах i нема таких, — хвалив Лаврiн, бо йому й справдi Балашi здавались луччими од усiх людей на свiтi.

— В Бiєвцях мене знають: я варила обiд у попа, як вiн видавав замiж дочку. Я там у поповому дворi частувала всю громаду. О, там, моє серденько, є добрi хазяїни. — У нас в Семигорах i справдi таких нема, — говорила Кайдашиха.

Кайдашиха надiла тонку сорочку, зав'язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей i понадiвала всi хрести й дукачi, надiла нову юпку, нову бiлу свиту, ще й в жовтi чоботи взулась.

«Треба гарненько убратись: мене знають усi Бiєвцi», — думала Кайдашиха й загадала Лаврiновi намостить на возi високо сiна, ще й заслати килимом.

Кайдашиха вгнiздилась на весь вiз, Кайдаш сiв спереду й поганяв воли. Лаврiн iшов за возом. Кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловiкiв, гордовито пiдняла голову й «добридень» людям не сказала.

— Ого-го, наша панi економша вилiзла трохи не пiд небо! — загомонiли чоловiки. — Видно, що їде на розглядини.

Кайдашиха виставила навмисне напоказ громадi жовтi новi сап'янцi. Сонце грало на чоботях. Сап'янцi жовтiли на всю вулицю.

– Їй-богу, пiдняла свиту зумисне вище колiн та показує жовтi сап'янцi, — смiялись чоловiки. — Везе Кайдаш свою жiнку, неначе на ярмарок на продаж.

Кайдашi переїхали греблю, виїхали на гору i в'їхали в Бiєвцi. Кайдашиха обтерла бiлою хусточкою сап'янцi i гордовито дивилася навкруги: дивiться, мов, люди добрi, яка панiя їде до вас у гостi.

Чималi хати блищали мiж садками. Коло церкви стояла здорова хата з новими вiкнами.

— Чи не тут живе Балаш? — спитала в сина Кайдашиха.

— Нi, мамо! Це дякова хата. Балаш живе трохи далi, — сказав Лаврiн, показуючи вулицю, кудою треба було повертать.

Вiз повернув поза церквою. В одному садку бiлiла здорова хата з мальованими одвiрками та дверима.

— Мабуть, це Балашова хата, — говорила Кайдашиха.

— Нi, мамо, Балаш живе ген-ген на отому кутку, в яру, на Западинцях.

Вже вони минули село. Хат було видно дуже мало. Дорога спускалась з крутої гори в глибокий яр. У яру подекуди бiлiли вбогi хати, неначе бiлi вiвцi.

— Оце, мамо, й Западинцi, — сказав Лаврiн, i його очi весело заблищали.

Кайдашиха насупилась. На Западинцях не видно було нi однiєї хазяйської, доброї хати.

— Куди ж ти оце везеш нас? Здається, ми вже й село минули? — спитала мати.

— Встаньте, мамо, з воза, бо тут гора дуже крута, — сказав син.