Розділ «VIII»

Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селi дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю, але невiстки на те не вважали i жили мiж собою в згодi. Лаврiн любив Мелашку: нiколи її не то що не бив, i пальцем не зачепив, навiть нiколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карповi, але вiн не любив говорити i бiльше мовчав.

Але настала весна. Хати Кайдашенкiв стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегородженi тiльки поганеньким тином.

Мелашка посадила огiрки коло самого тину. Огiрки зiйшли, як зелене руно. Показались раннi огiрочки. Мотрин пiвень перескочив через тин та давай вибирати Мелашчинi огiрки. Пiвень сокотав та скликав курей. Всi Мотринi кури перелетiли через тин в огiрки. За курами полiзли крiзь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.

Стара Кайдашиха вийшла на город, углядiла таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала пiд ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в пiвня; пiвень кирнув i потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на мiсцi.

Мотря вибiгла i вглядiла свого пiвня. Пiвень тяг ногу по землi.

— Чи це ви, мамо, перебили моєму пiвневi ногу? — гукнула Мотря через тин до Кайдашихи.

— А то ж хто? А як ще раз твої кури пiдуть на нашi огiрки, то я їх порiжу та поїм.

— То й заплатите! Хiба в нас волостi нема, — говорила Мотря. — Не було, пак, вам на городi мiсця для огiркiв: насадили пiд самим перелазом. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

— А що? Пiвень ногу волочить, — спокiйно обiзвався Карпо.

— Карпе! Пiди до матерi та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, — чiплялась Мотря.

— Гм? — мукнув Карпо, стоячи коло хати.

— Карпе! Чи ти чуєш, чи тобi позакладало? — кричала Мотря.

Карпо стояв i дивився на пiвня.

— Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з свiту зогнати? Пiди та вилай свою матiр.

— Iди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора, — сказав дуже спокiйно Карпо.

— Так, їй-богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила пiвневi ногу..

— Пiдсипай, пiдсипай перцю, — насмiшкувато сказав Карпо.

— Бiжи! Нехай Лаврiн заплатить за пiвня! — крикнула Мотря пiд самим вухом у Карпа.

— Ану голоснiше, бо не чую! Пiдкидай солi до перцю, бо вже давно їли з перцем.