У Кайдашевiй хатi стала мирнота: свекруха помирилась з невiсткою. Зате на дворi, мiж двома господарями, старим та молодим, почався нелад. Лаврiн вже вважав себе за господаря. Вiй був менший син у батька, i все батькiвське добро, по українському звичаю, припадало меншому синовi. Лаврiн знав, що батькова хата, батьковi воли й вози, все батькiвське добро — все те його добро. Вiн перестав слухати батька, а батьковi хотiлось порядкувать в господарствi. Кайдаш постарiвся i став ще частiше заглядать в корчму, запиваючи давнє панщанне горе. Всi грошi, що вiн заробляв у пана та в людей на возах, на плугах та боронах, старий Кайдаш пропивав у шинку.
Вiн не давав Лаврiновi грошей до рук, i Лаврiновi стало важко покорятись дражливому та лайливому батьковi.
У петрiвку починалась косовиця та гребовиця, а тим часом достиг i раннiй ячмiнь-рихоль.
Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисi та Мелашцi гребти сiно, а Лаврiновi косити ячмiнь. Другого дня Мелашка взяла на руки дитину, причепила на спинi колиску й триноги для колиски; Кайдашиха забрала граблi, тикву з водою, i вони вирядились у поле.
Старий Кайдаш порався в повiтцi коло свого майстерства. Коли дивиться вiн, серед двору Лаврiн запрягає воли, а коса лежить на призьбi.
— Чом це ти, Лаврiн, i досi не йдеш у поле? Чи ти не бачиш, що сонце вже от-от поверне на полудень? — спитав Кайдаш. — Та нащо ж ти оце запрягаєш воли?
— Поїду до млина. Казала мати, що нема борошна, — обiзвався Лаврiн, завертаючи воли до воза.
— А я ж тобi велiв iти косити ячмiнь?
— Постоїть до завтра, не де дiнеться, не втече.
— Ти ж знаєш, що ячмiнь зовсiм стиглий: зараз висиплеться.
— Ячмiнь ще не зовсiм стиглий, ще два або три днi постоїть, — обiзвався Лаврiн. — Гей, перiстий! Ший ставай! — крикнув вiн на вола.
— Iди в поле косити, кажу тобi! Як треба буде до млина, то я сам поїду.
— I я дорогу знайду. Iдiть, тату, в повiтку та майструйте коло воза.
Син не слухав батька.
Старий Кайдаш плюнув i пiшов у повiтку, а Лаврiн почав запрягать воли.
«Заженуть мене синки швидко на пiч», — думав старий Кайдаш, майструючи в повiтцi.
Другого дня Лаврiн узяв косу i пiшов з Мелашкою та з матiр'ю до ячменю. Батько мовчав та тiльки поглядав на Лаврiна.
— Чи це йдеш на поле, не питаючись мене? — спитав Лаврiна батько.
— А хiба ж Карпо вас питається, як iде на поле? А чим же я гiрший од Карпа? — обiзвався Лаврiн, кинувши косу й перевесла на плечi.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кайдашева сім’я» автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VII“ на сторінці 1. Приємного читання.