Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

• частковий — це поділ праці між країнами в межах однієї сфери суспільного виробництва (промисловість, яка поділяється на: видобувну, металургійну, хімічну, машинобудівну, харчову тощо);

• одиничний — це поділ праці між суб’єктами світового господарства в межах однієї відокремленої господарської одиниці (наприклад, ТНК та його організаційна структура).

Виділяють також територіальний поділ праці, який поділяється на такі види: міжрегіональний поділ праці — це поділ праці між регіонами однієї країни; міжнародний — поділ праці між різними країнами.

Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. Поглиблення міжнародної спеціалізації визначає необхідність поглиблення міжнародної виробничої кооперації. Таке виробниче співробітництво пройшло ряд етапів, а саме: перший етап — міжнародна спеціалізація країн здійснюється переважно на основі загального розподілу праці; другий етап — характеризується інтенсивним витком міжгалузевої спеціалізації, з появою спеціалізованих галузей виробництва, що орієнтуються на зовнішній ринок; третій етап пов’язаний з процесом інтенсифікації міжнародної внутрішньогалузевої спеціалізації, заснованої на частковому та одиничному поділі праці.

Таким чином, міжнародна виробнича кооперація — це безпосереднє поєднання в процесі взаємодії праці суб’єктів — юридичних осіб різної країнової приналежності в одному або в різних, але пов’язаних між собою, процесах виробництва на основі єдності його цілей.

Існують такі види міжнародної спеціалізації виробництва: міжгалузева спеціалізація — це спеціалізація країн на окремих галузях суспільного виробництва; галузева спеціалізація — це спеціалізація країн всередині окремої галузі виробництва, яка випроявляється в таких формах, як: предметна, подетальна, агрегатна, технологічна.

Міжнародний поділ праці в більшості випадків приводить до міжнародної кооперації праці. Міжнародна кооперація праці — це стійкий, заснований на МПП обмін між країнами товарами, які виробляються країнами з найбільшою економічною ефективністю. Таким чином, сучасна світова економіка базується на різній забезпеченості факторами виробництва різних країн, що склалася історично або була набутою в процесі економічного розвитку.

Промислова революція ХІХ ст. і науково-технічна революція другої половини ХХ ст. стали передумовою та чинниками переходу до якісно нового етапу розвитку міжнародного поділу праці — на базі формування єдиного економічного простору на рівні окремих регіонів, угруповань, союзів тощо. Таким чином, сучасна міжнародна економічна інтеграція є процесом економіко-політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких, комплексних і стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їх структур на різних рівнях і в різних формах. До основних форм міжнародної економічної інтеграції на сучасному етапі розвитку світового господарства відносяться:

• зона вільної торгівлі, основу яких складає лібералізація міжнародної торгівлі та мінімізація торговельних обмежень між країнами-торговельними партнерами;

• митний союз, що базується на встановленні єдиного митного тарифу та проведенні єдиної торговельної політики відносно країн, що не є учасниками такого союзу;

• спільний ринок, який ґрунтується на вільній торгівлі, відсутності обмежень на міжнародний рух капіталів та робочої сили, узгодженні як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики (є складнішою формою, у порівнянні з попереднім етапом економічної інте­грації);

• економічний (валютний) союз, що базується на узгодженні економічної і валютної політик (одна з найскладніших форм міжнародної інтеграції).

Останньою найвищою формою міжнародної економічної інтеграції, яка виділяється науковцями, є політичний союз, що ґрунтується на масштабній інтеграції національних економік і політик країн, характеризується одновекторною економічною політикою та появою наднаціональних економіко-політичних органів управління союзом.

До переваг, що отримують країни-учасниці міжнародної економічної інтеграції, слід віднести: широкий доступ до різних видів ресурсів, формування стабільного ринку збуту продукції, сприятливих умов для окремих національних виробників, захист їх від міжнародної конкуренції спільними зусиллями країн-членів інтеграційного об’єднання; посилення процесів конвергенції (зближення) за рівнем економічного розвитку, рівнем техніки та технологій, що використовуються у виробництві, стандартами життя населення, рівнем соціальних по­слуг тощо.

Однак міжнародна економічна інтеграція характеризується й такими негативними наслідками для країн-учасниць: перенесення економічних проблем окремої країни на інші країни-учасниці інтеграційного об’єднання, особливо на найвищих стадіях інтеграції в умовах світових і регіональних економічних криз; можливий відтік капіталів і робочої сили до країн з відносно вищим рівнем економічного розвитку, що є учасниками інтеграційних угрупувань; можливе підвищення загального рівня цін у рамках валютного союзу.

21.2. Роль транснаціональних корпорацій (ТНК) у формуванні єдиного світового економічного простору

Важливу роль у структурі світового господарства відіграє комплекс міжнародних економічних відносин між окремими країнами, їх регіональними об’єднаннями, а також окремими підприємствами (ТНК, МНК) у системі світового господарства. Тобто існують мікроекономічний, макроекономічний, метаекономічний і мегаекономічний рівні міжнародних економічних відносин.

Отже, складовою розвитку світової економіки є виникнення й становлення нових організаційно-правових форм господарювання. Такою формою є транснаціональні корпорації — це особливий вид корпорацій, що засновані на акціонерній формі власності, які переросли національні рамки і ведуть свою діяльність через закордонні філії і дочірні компанії, в яких головна (материнська) компанія належить одній країні, а прямі інвестиції здійснюються в багатьох країнах світу. Характерними рисами сучасних корпорацій є великий розмір, значні масштаби діяльності, складна структура, розповсюдження сфери діяльності на зарубіжні країни.

Глобалізація обумовлює поглиблення інтеграції корпорацій у світову економіку. У цьому процесі, з одного боку, зберігаються класичні тенденції, пов’язані зі зростанням корпорацій, концентрацією і централізацією капіталу, а з іншого — з’являються тенденції до децентралізації, розвитку автономності і здатності до навчання.

Динамічні зміни світового ринку, зумовлені розвитком глобалізації, сприяють підвищенню значення фінансової діяльності для успішного функціонування транснаціональних корпорацій та ускладнюють хід її процесів, до яких втягуються все більш складні грошові, матеріальні та інформаційні потоки. Як результат, розвиток фінансової діяльності стає більш залежним від зміни параметрів глобального зовнішнього середовища.