Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Отже, економічна глобалізація є процесом структурних змін і поступового формування органічно цілісного світового господарства, яке є необхідною умовою та елементом становлення та розвитку єдності світового суспільства.

Економічна глобалізація за об’єктивну основу має закони ринку, які вивільняють і визначають потребу у розвитку суспільного поділу праці, в тому числі міжнародного, використанні принципу порівняльних переваг (за Д. Рікардо) в організації виробництва та обміні його результатами між різними країнами. Чинники, що визначають стан і динаміку розвитку міжнародного розподілу праці, розширювались із розвитком продуктивних сил у країнах під впливом інтернаціоналізації економічного життя.

Під інтернаціоналізацією, яка виступає сучасною формою глобалізації, вчені розуміють процес зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів і робочої сили між країнами. В основі інтернаціоналізації світового господарства лежить поглиблення міжнародної спеціалізації та інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу і поява транснаціональних корпорацій (ТНК).

Інтернаціоналізація виробництва є процесом встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною виробничого процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Інтернаціоналізація виробництва є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва посилюється під впливом різних факторів, насамперед — НТП.

Паралельно інтернаціоналізації виробництва в сфері економічних відносин виявляється інтернаціоналізація капіталу, яка є процесом переплетення й об’єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об’єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталу веде до появи нового явища у світовій економіці — транснаціоналізації і ТНК. Поява і розвиток ТНК інтенсифікує процеси спеціалізації і кооперації між підприємствами різних країн.

Міжнародний поділ праці (МПП) — це найвищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах.

Основні чинники, що визначають напрямки міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації, можна звести до наступних:

• нерівномірність розподілу та, відповідно, рівня забезпеченості природними ресурсами країн у різних регіонах світу;

• відмінність природно-кліматичних умов, у яких відбувається розвиток економіки країни;

• нерівномірність розвитку продуктивних сил, зумовлена певними історичними, політичними та соціальними причинами;

• рівень відповідності рівня розвитку продуктивних сил характеру і типу організаційно-економічних відносин;

• нерівномірність прояву науково-технічної революції в країнах, а тому, відповідно, нерівномірність доступу країн до результатів НТП, техніки та технологій, а також неможливість впровадження всіх його досягнень окремою країною.

Основними факторами, які впливають на розвиток міжнародного поділу праці, є:

1) фактори природно-географічного характеру, до яких відносять: розмір території країни, чисельність населення, географічне положення та клімат, ресурсний потенціал, вихід до морів, судноплавних річок та озер;

2) фактори політико-правового характеру, які включають: політичну систему та ідеологію країни, рівень розвитку системи законодавства, активність її впливу на економіку та макроекономічну стабільність; вплив міжнародного права та системи міжнародних політико-економічних відносин на економіку країни; політичні інтереси;

3) фактори економічного й науково-технічного характеру: відносини власності та рівень захисту прав власності в країні; соціально-економічний розвиток країн ближнього зарубіжжя та країн-партнерів; моделі ринків; роль держави в економіці та ступінь довіри суб’єктів господарювання до держави як регулятора; науково-технічна політика; рівень розвитку НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки); технологічна диверсифікованість; стан основних фондів виробництва й форми (способи) їх амортизації;

4) фактори соціально-культурного характеру, а саме: історичні умови соціально-економічного розвитку країни; національні традиції й культура; виробничі зв’язки; зовнішньоекономічні звичаї.

Отже, міжнародний поділ праці є раціональним способом використання суспільної праці в межах світового господарства. Основними видами міжнародного поділу праці

є такі:

• загальний — це поділ праці між країнами світу за найбільш великими галузями суспільного виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок тощо);