Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

• зміна нормативів обов’язкових резервів.

Розглянемо кожний з трьох основних інструментів фінансово-кредитної політики окремо.

Операції на відкритому ринку традиційно вважаються головним інструментом фінансово-кредитної політики. Шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів (облігацій державних позик) центральний банк збільшує або зменшує потенціал фінансової системи. Обсяг операцій на відкритому ринку впливає на розміри вільних фінансово-кредитних ресурсів. За допомогою продажу та купівлі державних цінних паперів центральний банк має можливість впливати на рівень позикового процента і загальний обсяг банківського кредитування.

Коли на фінансовому ринку виникає надлишок грошей в обігу, центральний банк починає продавати державні цінні папери на відкритому ринку. Купівля фінансово-кредитними установами цих цінних паперів зменшує їх ресурси. Зменшення фінансових ресурсів обмежує, в свою чергу, пропозицію грошей. Коли на фінансовому ринку спостерігається нестача грошей в обігу, центральний банк починає скуповувати державні цінні папери. В результаті у фінансово-кредитних установ з’являються додаткові ресурси, що розширює їх можливості для здійснення політики фінансово-кредитної експансії.

Зміна облікової ставки центрального банку також безпосередньо впливає на обсяг фінансових ресурсів в економіці. Облікова ставка центрального банку — важливий інструмент, за допомогою якого для фінансово-кредитних установ встановлюється орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошово-кредитних коштів. Підвищення облікового процента утруднює для банків можливості отримання позик центрального банку (політика фінансово-кредитної рестрикції). Як наслідок — обмежується обсяг фінансових ресурсів.

Зниження офіційної облікової ставки, навпаки, заохочує збільшення обсягу фінансових ресурсів (політика фінансово-кредитної експансії). Банки намагаються одержати більш дешеві кредити в центральному банку. Як наслідок — збільшується обсяг фінансових ресурсів.

Фінансово-кредитна політика, спрямована на зниження облікової ставки, проводиться з метою стимулювання фінансової діяльності, що повинно сприяти економічному зростанню. Навпаки, підвищення облікової ставки використовується з метою боротьби з інфляцією.

Зміна нормативів обов’язкових банківських резервів вважається найбільш сильнодіючим інструментом фінансово-кредитної політики. Його недоліком є надмірно адміністративний характер. Норматив обов’язкового резервування встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Збільшення центральним банком норми обов’язкових резервів приводить до скорочення фінансових ресурсів; відповідно зменшуються можливості (потенціал) фінансової системи. При зменшенні центральним банком норми обов’язкових резервів, навпаки, відбувається розширення обсягу ресурсів фінансової системи.

Фінансово-кредитна політика буде ефективнішою, коли всі її основні інструменти використовуватимуться в комплексі, відповідно до їх цільового призначення і спрямованості.

Резюме

Отже, перехід від товарно-грошового до товарно-кредитного господарства, а потім й до фінансового господарства призвів до виникнення фінансів. Фінанси в сучасних умовах набувають всеохоплюючого характеру. Економіка розвинених країн світу характеризується пануванням фінансово-кредитних механізмів та інструментів. Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підстави для виділення поняття «фінансова система» — певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституційно-організаційного забезпечення. Кредит — це відособлена частина фінансів, що пов’язана з наданням грошових коштів у позику і поверненням їх разом з певним процентом. Кредитна система — це сукупність кредитних відносин, що виникають унаслідок функціонування кредитних інститутів і установ. Банківська система — це сукупність різноманітних банківських інститутів, що створюють, акумулюють і надають у позику грошові кошти, а також проводять інші банківські операції.

Функціонування фінансів як цілісної системи обумовлює необхідність розроблення та реалізації єдиної державної фінансово-кредитної політики, яка передбачає заходи з грошово-кредитного регулювання та монетарної політики. Грошово-кредитне регулювання є складовою загальної системи державного регулювання економіки. Грошово-кредитне регулювання — це комплекс регулюючих дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, насамперед, забезпечення стабільності їх функціонування шляхом оптимальної регламентації грошового обігу відповідно до потреб розвитку національної економіки. Монетарна політика — це система заходів центрального банку і держави, що здійснюється з метою регулювання грошового обігу, кредитних і валютних відносин.

Фінансово-кредитна політика як складова державної економічної політики є сукупністю розподільних і перерозподільчих заходів, які держава здійснює через фінансову систему щодо організації та використання фінансово-кредитних відносин з метою забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Основні поняття та категорії

Банк — спеціальна кредитна установа, що виконує посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій суб’єктів. Банк в Україні — юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії, що видається НБУ, має виключне право надавати банківські послуги.

Банківська система — сукупність різноманітних банківських інститутів, що створюють, акумулюють і надають у позику грошові кошти, а також проводять інші банківські операції.

Банківський кредит — кредит, що надається спеціалізованими кредитними установами — банками.

Грошово-кредитне регулювання — комплекс регулюючих дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, насамперед, забезпечення стабільності їх функціонування шляхом оптимальної регламентації грошового обігу відповідно до потреб розвитку національної економіки.

Державний кредит — кредит, який одержує держава шляхом випуску державних цінних паперів — облігацій державних позик. При державному кредиті позичальником є держава, а кредиторами — юридичні чи фізичні особи.

Дискреційна монетарна політика — політика центрального банку, яка ґрунтується на принципах свободи дій.