Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Залежно від рівнів державної влади, якими ці податки запроваджуються, виділяють національні, регіональні та місцеві податки. Дуже важливо, щоб кожен державний рівень мав свою податкову базу. До загальнодержавних в Україні належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; рентна плата; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок та ін. До місцевих податків в Україні в сучасних умовах належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

В Україні найвагомішим серед податкових надходжень до зведеного бюджету є ПДВ (2010 р. — 86,3 млрд грн). Другим за величиною джерелом податкових надходжень до зведеного бюджету є податок з доходів фізичних осіб (2010 р. — 51,0 млрд грн), який повністю зараховується до місцевих бюджетів. У 2010 р. в Україні податок на прибуток підприємств становив 40,4 млрд грн, акцизний збір — 28,3 млрд грн.

Податки виконують дві основні функції:

1) фіскальну (надходження доходів на користь держави);

2) регулюючу (податки повинні регулювати розвиток економіки). Отже, з одного боку, держава зацікавлена в тому, щоб у бюджет надходило більше коштів від оподаткування, з другого — надмірно висока ставка податку не зацікавлює суб’єктів господарювання розвивати виробництво; при цьому зменшується й сама податкова база.

До структурних елементів податку, які визначають їх регулюючу дію, відносять:

• суб’єкт податку — особу, яка за податковим законодав­ством зобов’язана платити податок;

• об’єкт податку — дохід або майно, з якого нараховується податок;

• ставка податку — величина податкових нарахувань на одиницю об’єкта податку (бази оподаткування).

Суб’єкти податків зобов’язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність; подавати у державні податкові інспекції та інші державні органи декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обрахуванням і сплатою податків; сплачувати належні суми податків у встановлені податковим законодав­ством терміни.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Залежно від методу побудови шкали ставок оподаткування виділяється три види податків:

1) прогресивний;

2) регресивний;

3) пропорційний.

Прогресивні податки стягуються за шкалою ставок, відповідно до якої вищі доходи обкладаються вищою ставкою. Регресивні податки — ставки яких зменшуються із зростанням доходів. Пропорційні податки стягуються за єдиною ставкою, внаслідок чого сума податку зростає у такій самій пропорції, як і дохід платника.

Роль податків у системі державного регулювання економіки полягає в тому, що податки змінюють поведінку суб’єктів господарювання, оскільки рішення, які вони приймають під впливом необхідності сплатити податки, відрізняються від тих, які вони прийняли б у разі відсутності такої необхідності. Враховуючи податкові реакції суб’єктів господарювання та зумов­лені ними ефекти оподаткування, держава може посилити чи послабити їх дію на основі використання таких інструментів, як зміна податкових ставок і податкові пільги.

Взаємозалежність між ставкою оподаткування, бюджетними надходженнями і політикою бюджетного регулювання відображається кривою Лаффера.

Крива Лаффера свідчить, що в міру зростання ставки податку від нуля до 100 % податкові надходження будуть збільшуватися від нуля до деякого максимально можливого рівня (А1), а потім знову почнуть знижуватися до нуля. При 100-відсотковій ставці податку виробництво зупиниться, ніхто з суб’єктів господарювання не буде працювати безплатно, а отже, й податкові надходження в бюджет дорівнюватимуть нулю. На кривій Лаффера існує деяка точка А, в якій при оптимальній ставці податку (а) в бюджет надходить максимально можлива величина податкових надходжень (А1) і головне — забезпечуються найсприятливіші умови для розвитку виробництва. У точках В і С при різних ставках оподаткування (b < с) величина податкових надходжень у бюджет буде однаковою (В1 = С1).