Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

3) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функ­ціональна класифікація).

Важливе значення мають видатки державного бюджету, які спрямовуються на державне споживання (державні закупівлі товарів і послуг — це, насамперед, військова продукція, соціальні блага і послуги, освіта, охорона здоров’я тощо); дотації і трансфертні платежі; бюджетна підтримка окремих суб’єктів господарювання і окремих осіб.

Історично досить значні бюджетні видатки держави спрямовувались на розв’язання питань національної безпеки. Типовим явищем є великі урядові замовлення на озброєння, витрати на утримання збройних сил і створення стратегічних запасів. На цій основі формується військово-промисловий комплекс (ВПК).

Державне замовлення на основі бюджетного фінансування є важливим засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання.

У 2010 р. найбільша частка видатків зведеного бюджету України припадала на соціальний захист і соціальне забезпечення — 104,5 млрд грн, на освіту — 79,8 млрд грн, на загальнодержавні функції — 44,9 млрд грн, на охорону здоров’я — 44,7 млрд грн, на економічну діяльність — 43,8 млрд грн, на громадський порядок, безпеку та судову владу — 28,8 млрд грн, на духовний та фізичний розвиток — 11,5 млрд грн, на оборону — 11,4 млрд грн, на житлово-комунальне господарство — 5,4 млрд грн, на охорону навколишнього природного середовища — 2,9 млрд грн.

В Україні на перший план вийшло завдання підвищення загальної ефективності державного бюджету. Йдеться про поліпшення збирання доходів (ефективність бюджетних доходів) і дієвість їх використання (ефективність бюджетних видатків). Основною вимогою є підвищення ефективності бюджетних видатків. Сучасне ринкове господарство не перед­бачає марнотратства і безмірного розтрачування бюджетних коштів. Ринкові відносини невіддільні від принципу раціонального використання бюджетних коштів.

Держава на основі фіскальної політики повинна підтримувати баланс між доходами і видатками бюджету. Гіпотетично доходи держави повинні завжди бути більшими або дорівнювати видаткам. Однак практика показує, що часто видатки держави перевищують доходи, тобто держава живе в борг. Ситуація, коли видатки перевищують доходи, означає наявність дефіциту державного бюджету. І навпаки, коли доходи бюджету перевищують видатки, має місце профіцит державного бюджету. Держава фінансує бюджет (фінансує бюджетний дефіцит) на основі таких джерел, як кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також коштів від приватизації державного майна. Джерелом фінансування бюджету в Україні не можуть бути емісійні кошти НБУ. У 2010 р. дефіцит зведеного бюджету України становив 5,9 % до ВВП (2009 р. — 4,1 %, 2008 р. — 1,5 %, 2007 р. — 1,1 %, 2006 р. — 0,7 %, 2005 р. — 1,8 %). У 2002 р. в Україні мав місце профіцит зведеного бюджету у розмірі 0,7 % до ВВП.

Згідно зі стандартами ЄС відношення дефіциту (профіциту) дер­жавного бюджету до ВВП країни не повинно бути більше 3 %. Це — важливе порогове значення індикатора стану економічної безпеки України.

19.5. Податки в системі державного регулювання ринкової економіки

Податки — це грошові суми, що їх держава на законній основі стягує з юридичних та фізичних осіб, не надаючи за це безпосередньо відповідних послуг. Податком є обов’язковий, безумовний платіж до бюджету, що справляється з платників податку. Податки виражають обов’язок юридичних і фізичних осіб брати участь у формуванні фінансових ресурсів держави. Система оподаткування базується на відповідних законодавчих актах держави. Досконалість форм і методів оподаткування свідчить про демократичність економічних і правових інститутів держави.

У сучасній науці найбільшого поширення набула теорія податків, яка розглядає систему оподаткування як обмінне середовище громадських благ на податки. При цьому використовується термін «фіскальний обмін» (fiscal exchange), під яким розуміється ринкова схема обмінного акта «податки — блага». Добровільний і свідомий обмін податків на громадські блага є демократичним механізмом реалізації економічних відносин.

Оподаткування при цьому виконує специфічну роль фіскального ціноутворення на громадські блага, а платники податку виступають як їх споживачі (особливі покупці — квазіпокупці), заявляючи про свій попит через певні законодавчо-політичні процедури. Платники податків очікують в обмін на сплачені податки певних громадських благ. Це означає, що процес надання громадських благ аналізується як фінансово-економічний процес із накладеними на нього політичними обмеженнями, або як політичний процес при існуючих фіскально-бюджетних можливостях.

Вже А. Сміт виділив чотири основоположні принципи оподаткування, поза якими не може бути ефективною жодна система податків:

1) піддані держави повинні брати участь в утриманні уряду відповідно до доходу, яким вони користуються під заступництвом й захистом держави;

2) податок, який зобов’язана сплачувати окрема особа, повинен бути точно визначений (мова йде про строк сплати, спосіб платежу, суму платежу);

3) кожний податок повинен стягуватися в той термін і тим способом, коли і як платнику зручніше всього його сплатити;

4) кожний податок повинен бути замислений і розроблений таким чином, щоб його утримання з кишені народу було можливо меншим понад те, що він приносить скарбниці, у протилежному випадку витрати на збір податку можуть поглинути значну частку надходжень від його сплати.

Податкове законодавство (Податковий кодекс) України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати податки та збори, платником яких вона є; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями; соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування; нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків; стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки (податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року); рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

Податки класифікують за різними критеріями. Залежно від виду об’єкта оподаткування та характеру взаємовідносин між платниками і податковими органами виділяються прямі і непрямі податки. Прямі податки платять безпосередньо всі юридичні і фізичні особи, які отримують доходи (наприклад, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств). Непрямі податки — це податки на певні товари і по­слуги. До непрямих податків, наприклад, відноситься акциз. Акцизний збір — це податок, який встановлюється на невелику групу окремих товарів, це надбавка до ціни. Акциз надходить у бюджет тільки за умови купівлі-продажу даного товару; тобто акциз платить той, хто купує окремі види товарів (акцизні товари — це, наприклад тютюнові вироби, алкогольні напої, бензин тощо).

До непрямих податків відносять також універсальні акцизи (податок з обороту, податок з продажу і податок на додану вартість), ними обкладаються усі товари та послуги. Податок на додану вартість (ПДВ), став з кінця 70-х рр. ХХ ст. основним непрямим податком для країн-членів ЄС. ПДВ розраховується відповідно до ціни товарів або послуг за ставкою, встановленою у відсотках до ціни. США не використовує в своїй податковій системі ПДВ. Непрямим податком є також мито (експортне та імпортне).