Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

1) економічне зростання — забезпечення розширення національного виробництва і динамічний розвиток економіки;

2) економічна ефективність — максимальна віддача від наявних і обмежених виробничих ресурсів (з меншими витратами отримувати кращі результати);

3) економічна рівновага (збалансованість) — підтримання оптимальної пропорційності в розвитку економіки і розподілі ресурсів;

4) економічна свобода — найповніше забезпечення економічних прав людини (права на власність, працю тощо);

5) справедливість — справедливий розподіл доходів, забезпечення людині цивілізованих умов життя.

Основними принципами державного втручання у процеси регулювання економіки є:

1) науковість — врахування вимог об’єктивних економічних законів, реалій і особливостей даного суспільства;

2) системність — розуміння національної економіки як складної системи, що включає різні рівні й елементи;

3) узгодженість інтересів — погодження соціально-економічних інтересів різних суб’єктів економіки: державних, регіональних, колективних, особистих;

4) пріоритетність — виділення основних соціально-економічних проблем, на вирішення яких державі слід зосередити зусилля внаслідок обмеженості наявних ресурсів;

5) ефективність — порівнянність державних ресурсів, ви­трат та результатів державного втручання в економіку.

За критерієм співвідношення ринку (ринкового механізму саморегулювання) і держави (державного регулювання економіки) виділяють дві моделі державного втручання в економіку:

1) модель економічного лібералізму — система регулювання економіки, у якій домінують ринкові саморегулятори, а функції держави зведені до мінімально необхідних;

2) модель економічного дирижизму — передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Залежно від цих двох моделей виділяють національні моделі державного регулювання економіки: американську (США, Канада) — лібералізована система регулювання національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових методів з метою створення «правил гри» і сприятливих умов для розвитку бізнесу; японську (Японія, Південна Корея) — централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних методів; домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним; шведську (Швеція, Норвегія, Данія) — управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності; німецьку (ФРН, Австрія) — система регулювання національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції і створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

Моделі державного регулювання економіки в інших країнах світу тим чи іншим способом використовують основні принципи чотирьох вищеназваних національних моделей.

Державне втручання в економіку не може бути надмірним. Ринкове господарство накладає на функції держави певні обмеження. Перш за все недопустимі такі методи втручання держави, які руйнують ринковий механізм, підміняють його прямим адмініструванням. Надмірна активність держави в економіці породжує негативні соціально-економічні тенденції і наслідки, обумовлює зменшення фінансових можливостей держави.

Слід пам’ятати, що всі державні економічні важелі супереч­ливі. Короткострокові вигоди від державного втручання можуть обернутися довгостроковими втратами. Тенденція до розширення державного втручання в економіку проявляється, як правило, під час кризи. Навпаки, з початком економічного зростання робляться кроки до роздержавлення економіки: заохочення конкуренції і лібералізації ринків, зниження бар’єрів для вступу до галузі, стимулювання розвитку приватного підприємництва.

«Провали» ринку закономірно доповнюються, а інколи і посилюються «провалами» держави, ситуацією, коли держава (уряди) не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів.

До «провалів» держави відносять: