Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Ринковий механізм саморегулювання ефективно діє щодо чисто приватних благ (pure private good) — таких благ, кожна одиниця яких може бути продана за окрему платню. На відміну від чисто приватного блага чисте громадське благо не може бути розділене на одиниці вжитку (його не можна випускати «дрібними» партіями і продавати частинами). Чисто громад­ське благо (pure public good) — це таке благо, яке споживається колективно всіма громадянами незалежно від того, платять люди за нього чи ні. Класичним прикладом чисто громадського блага є, наприклад, національна оборона. Більш поширеними є обмежено громадські блага, наприклад, — підтримання громадської безпеки. Громадські блага неконкурентні, оскільки граничні витрати на їх створення для додаткового споживача дорівнюють нулю; ринковим механізмом саморегулювання вони не відтворюються.

Споживання громадських благ спричиняє проблему безбілетника, «зайця» (free-rider problem). Оскільки споживачі отримують вигоди від чисто громадського блага незалежно від того, платять вони за нього чи ні, то виникає бажання обійтися без зайвих виплат, отримати це благо задарма. В результаті існування проблеми безбілетника виробництво чисто громадських благ є малоефективним і невигідним приватним власникам.

Приватні особи не можуть забезпечити на ринкових засадах повне задоволення суспільних потреб у послугах освіти, охорони здоров’я тощо. Це ті товари (послуги), створення яких невигідне окремим виробникам, але вигідне суспільству в цілому. Це означає, що в умовах ринкової економіки ресурси надходять у сферу освітянських і медичних послуг завжди в недостатній кількості. Завдання держави полягає в тому, щоб збільшити кількість ресурсів, що спрямовуються в цю сферу, і змістити криву попиту на ці послуги в належний напрям.

Держава вирішує проблему перерозподілу ресурсів на користь суспільно важливих сфер трьома шляхами:

1) збільшенням попиту на основі підвищення купівельної спроможності споживачів, надання їм фінансової допомоги;

2) збільшенням пропозиції (крива пропозиції зміщується вправо); за рахунок державних субсидій, коли держава допомагає у фінансовому відношенні виробникам даної продукції (послуги);

3) коли держава сама виступає в ролі виробника даного товару (послуги); бере на себе функції виробництва громадського блага.

Отже, виправити «провали» ринку допомагає держава. Значення держави у ринковому господарстві пов’язано із ситуацією, коли ринок виявляється не в змозі забезпечити ефективне використання ресурсів.

19.2. Причини, принципи та моделі державного втручання у процеси регулювання економіки

Мають місце дві групи причин, які обумовлюють необхідність державного втручання в економіку. По-перше, це економічні причини — держава втручається у ті процеси, де ринок виявляється неспроможним ефективно розподіляти ресурси. Кожний тип «провалів» ринку передбачає певну форму державного втручання. Отже, державне втручання в економіку обумовлено необхідністю виправлення «провалів» ринку. По-друге, це соціально-політичні причини — втручання держави в економічні процеси пов’язане із самою природою державної влади як основного інституту політичної системи суспільства. Держава невіддільна від виконання загальних суспільних справ, здійснення управління економікою, що є важливим для розвитку будь-якого суспільства. Отже, держава об’єктивно вирішує два взаємопов’язаних завдання: виправляє недоліки ринків і забезпечує їх нормальну роботу та вирішує (або хоч би пом’якшує) гострі соціально-економічні проблеми суспільства.

Однак, держава не може підпорядковувати все своїй владі. Тут постає досить складне питання: як суспільство може врівноважити силу державної влади? Вирішення цього питання забезпечується на основі створення альтернативних недержавних організацій, які беруть на себе функції захисту групових та особистих інтересів. Тим самим досягаються взаємний контроль і взаємне обмежування державних і позадержавних органів. Держава у цьому випадку не протистоїть економіці, а економіка — державі. Держава — це не орган, який стоїть над економікою, а орган, який підпорядкований розвиткові економіки. Найоптимальніші взаємовідносини між економікою і державою виникають в умовах громадянського суспільства.

Державна влада в умовах громадянського суспільства перебуває під контролем членів суспільства, який здійснюється за допомогою виборів, свободи політичних організацій, свободи зібрань, друку, слова та ін. У громадянському суспільстві діє правова держава. Правова держава — це держава, діяльність якої обмежена правовими нормами і законами. Держава діє в рамках правових актів і законодавства; вона виконує лише ті функції, що дозволяються законом. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. На противагу цьому суб’єкти господарювання і члени суспільства роблять те, що не заборонено законом. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються законом.

Обмежуючи «провали» ринку, держава проводить антимонопольну і споживчу політику, запроваджує соціальне страхування, обмежує виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами, стимулює виробництво і споживання економічних благ з позитивними зовнішніми ефектами та ін. Ці напрями діяльності держави складають нижню межу втручання держави в ринкове господарство. Проте в сучасних умовах економічна роль держави набагато ширша, вона не зводиться, як це вважали економісти-класики XVIII ст., лише до функції «нічного сторожа» — охоронця приватної власності. Так, держава проводить антиінфляційну й антициклічну політику, прагне скоротити безробіття. В останні десятиліття держава усе більш активно бере участь в регулюванні структурних змін, стимулює науково-технічний прогрес, прагне підтримувати високі темпи інноваційного розвитку національної економіки. Якщо до цього додати регіональне і зовнішньоекономічне регулювання, то стане очевидне, чому роль держави протягом усього XX ст. неухильно зростає.

Найважливішими функціями держави в економіці є:

1) створення правової бази для розвитку економіки (роз­робка «правил гри» в економіці); шляхом законодавчої діяльності держава спрямовує в певні правові рамки діяльність суб’єктів підприємництва;

2) діяльність держави щодо безпосереднього регулювання економіки на основі: перерозподілу доходів через систему оподаткування і бюджету — фіскальної політики; забезпечення економіки необхідною кількістю грошових коштів — монетарної політики; дану функцію виконує виконавча державна влада;

3) діяльність держави як виробника суспільних товарів і благ; у кожній національній економіці існує державний сектор — підприємства, що ведуть господарство на основі державної власності.

Державна форма власності виникає двома основними шляхами: по-перше, в результаті створення підприємств за рахунок державного бюджету; по-друге, внаслідок націоналізації, одержавлення окремих підприємств і цілих галузей, а також при­дбання державою акцій приватних (недержавних) підприємств. У державній власності, як правило, знаходяться підприємства збиткових, низькорентабельних галузей, в яких не хочуть працювати приватні підприємці.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: бюджетна і податкова політика (фіскальна політика), грошово-кредитна і валютна політика (монетарна політика); структурно-галузева політика; інвестиційна політика; амортизаційна політика; політика інституційних перетворень; цінова політика; антимонопольна і конкурентна політика.

Як правило, виділяються кілька політико-економічних цілей діяльності держави. Серед них: